Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №2540/3203/18 дійшла висновку, що обов’язковими умовами для стягнення виконавчого збору є вчинення державним виконавцем дій, направлених на примусове виконання рішення суду, та фактичне стягнення суми боргу. Про це повідомляє прес-центр судової влади України.
Неоднакове застосування норм частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі письмової заяви про таке повернення призвело до суперечливої судової практики касаційних судів різних юрисдикцій у складі Верховного Суду.
Зокрема, судова практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС), (постанова від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16), склалася таким чином, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а звернення стягувача із заявою про повернення виконавчого документа не звільняє боржника від обов’язку сплати виконавчого збору.
Проте, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 18 квітня 2018 року у справі № 761/11524/15-ц) та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (постанова від 15 лютого 2018 року у справі №910/1587/13) вирішили, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми.
Таким чином, при касаційному перегляді справи №2540/3203/18 у КАС ВС виникла необхідність передати її на розгляд ВП ВС, адже існує виключна правова проблема із неоднаковим застосуванням норм Закону № 1404-VIII і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як випливає із фабули справи, суть спору полягає у невизначеності правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави подання ним письмової заяви про повернення виконавчого документа.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Тому стягнення виконавчого збору можливе лише у разі фактичного виконання виконавчого документа.
У свою чергу суд апеляційної інстанції скасував це рішення з тих підстав, що стаття 27 Закону № 1404-VIII установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем, а частина третя статті 40 цього Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила застосовуватися не можуть. Тобто, вичерпний перелік підстав та умов, за якими виконавчий збір не стягується, визначений статтею 27 Закону № 1404-VIII, не застосовується до цих правовідносин. Крім того, примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
ВП ВС вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції з огляду на те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. У постанові від 11 березня 2020 року наголошується, що виконавчий збір за своїм змістом є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Повний текст постанови ВП ВС від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 доступний у ЄДРСР за посиланням.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» оприлюднила правові висновки ВП ВС стосовно юрисдикції корпоративних спорів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.