Стягнення шкоди за нещасний випадок під час відпочинку в оздоровчому комплексі: рішення апеляційного суду

Як було встановлено судами, 08 травня 2016 року подружжя (позивачі) разом з малолітньою дочкою з метою відпочинку в термальних та прісних бассейнах відвідали призначений для цього оздоровчо-рекреаційний комплекс, що належить товариству з обмеженою відповідальністю (ТОВ, відповідач). У зв`язку із проведеною оплатою за надання послуг з відпочинку тривалістю 3 години у сумі 1 100 гривень через службу прийому відбулося укладення договору приєднання до публічного договору про надання послуг з відпочинку в термальних та прісних басейнах. На території цього комплексу з малолітньої дитиною, 2005 року народження, стався нещасний випадок невиробничого характеру, а саме, — остання внаслідок падіння отримала травму: закритий перелом шийки правої плечової кістки. За результатами розслідування нещасного випадку, проведеного на підставі звернення позивачки комісією, утвореною розпорядженням голови районної державної адміністрації (третя особа на стороні відповідача), був складений акт № 1 про нещасний випадок невиробничого характеру, який затверджено 30 вересня 2016 року. Причиною нещасного випадку, в даному акті зазначено особиста необережність. Про це пише видання «Протокол».

В обґрунтування своїх вимог позивачі покликались, зокрема, на те, що під час відпочинку у зазначеному комплексі позивачка разом з донькою з метою відвідування сауни зайшли у приміщення, де зняли гумове взуття та пішли у напрямку входу у приміщення сауни, однак дитина, ідучи по мокрій поверхні, послизнулась та впала, вдарившись правою рукою об підлогу. Падіння дитини сталось внаслідок того, що плитка була мокра та слизька, що свідчить про те, що адміністрація комплексу не приділила належної уваги прибиранню приміщення на окремих її ділянках. Окрім цього, падіння сталось також внаслідок відсутності належного контролю за відвідувачами комплексу, відсутності засобів індивідуального захисту з метою їх безпеки, оскільки адміністрацією комплексу не забезпечено у самому приміщенні зали наявності спеціально обладнаного місця для знятого відвідувачами гумового взуття, перед відвідуванням сауни та відсутності відповідного захисного гумового або іншого покриття на тій частині підлоги, по якій відвідувачі, після зняття гумового взуття босими ногами переміщаються по мокрій та слизькій підлозі до входу в сауну.

У добровільному порядку відповідач відмовився відшкодувати завдані бездіяльністю збитки, у зв`язку з чим позивачі вдались до судового захисту. Вони просили стягнути на їх користь 1 100 грн. матеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди, а також відшкодувати судові витрати в розмірі 2 240.00 грн.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, втім, апеляційний суд це рішення скасував та ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги батьків в інтересах дитини задовольнив частково, — стягнув з на користь позивача 700.00 грн завданої майнової шкоди, що становить вартість квитків за відвідування комплексу та 3000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Варто звернути увагу на наступні судження колегії суддів, якими обґрунтоване судове рішення.

Ч. 6 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

При цьому положення ч. 10 цієї статті Закону закріплюють правило - виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров`ю або майну споживача, що виникла у зв`язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.

Тобто, при вирішенні спорів про захист прав споживачів слід ураховувати, що тягар доказування обставин, які звільняють від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання, в тому числі й за спричинену шкоду, лежить на виконавцеві.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі, звертаючись до суду із вказаним позовом, просили відшкодувати їм матеріальну шкоду, яка полягає у поверненні їм вартості здійсненої оплати за надання послуг з відпочинку, а також моральну шкоду, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, яких вони зазнали через отримані малолітньою дитиною тілесні ушкодження та неналежне виконання професійних обов`язків медичним персоналом.

Проте суд першої інстанції, встановивши факт заподіяння шкоди здоров`ю дитини, безпідставно поклав обов`язок доказування цієї обставини на позивачів. При цьому, відповідачем не надано доказів, що спричинена шкода виникла з вини малолітньої дитини.

Колегія суддів також критично оцінила висновки комісії, викладені в акті про нещасний випадок невиробничого характеру про те, що причиною настання нещасного випадку була особиста необережність, адже такий складено через чотири місяці після настання нещасного випадку, без виїзду комісії на місце його настання та при неповно з`ясованих фактичних обставинах його настання.

Щодо належної (відповідальної) особи за спричинену здоров`ю дитини шкоду, колегія суддів виходила з того, що комісією розслідувався нещасний випадок, який стався на території ТОВ у власності якого знаходиться земельна ділянка, на якій розташовано комплекс. При цьому витяг з Державного реєстру про відсутність у товариства на праві власності нерухомого майна за цією адресою також не може спростувати факту, що саме вони є відповідальними за спричинену шкоду.

Детальніше з постановою Львівського апеляційного суду № 464/4641/17 від 23.03.20 можна ознайомитися за посиланням. 

Раніше «Судово-юридична газета» писала про визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.