Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства «Київблагоустрій», в якому просило: визнати протиправним та скасувати доручення вказаного Департаменту від 21.09.2015 в частині нежитлового будинку, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Технобуд»; визнати протиправними дії Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з демонтажу та знесення нежитлового будинку, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Технобуд»; стягнути з вказаного Департаменту на користь ТОВ матеріальну шкоду у розмірі 320 122,29 грн. Адміністративну справу аналізує видання «Протокол».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що демонтаж та знесення нежилого будинку, належного на праві власності позивачу, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна споруда не належить до тимчасових споруд, а є нежилим приміщенням, згідно з договором купівлі-продажу останнього. Крім того, позивач зазначав, що демонтаж та знесення відбулося з порушеннями п. 13 Правил благоустрою міста Києва, оскільки на адресу ТОВ не надходив припис про необхідність усунення відповідних порушень.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов був задоволений частково, — визнано протиправним та скасовано доручення Департаменту в частині споруди, яка належить на праві власності ТОВ. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При ухваленні оскаржуваних судових рішень суди дійшли висновку, що доручення Департаменту є протиправним та підлягає скасуванню, тому що Департаментом було порушено процедуру його винесення, оскільки позивача, як власника спірної споруди, не було повідомлено про майбутній її демонтаж із зазначенням законодавчо мотивованих на це підстав. Позовні ж вимоги ТОВ до КП «Київблагоустрій» суд відхилив, оскільки безпосередньо цим підприємством дії щодо демонтажу майна позивача не вживалися, а здійснювались іншим товариством з обмеженою відповідальністю на підставі відповідного договору, що само по собі не є підставою для задоволення позову в цій частині. Вимог до нього позивачем не заявлялося.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглядав цю справу у зв’язку з касаційними скаргами як позивача, так і відповідача, — Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), і погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Про це йдеться у постанові № 826/14017/17 від 27.02.20.
Своє рішення Верховний Суд обґрунтував наступним чином.
Департамент міського благоустрою виконавчого органу міської ради вправі вживати дії щодо демонтажу малої архітектурної форми чи тимчасової споруди виключно у тому випадку, якщо власник такої малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не здійснив самостійно демонтаж в строки, зазначені у направленому йому приписі.
Направлення припису іншій особі, зокрема, попередньому власнику чи користувачу спірної споруди, не є належним виконанням вимог Правил благоустрою міста Києва та не породжує у Департаменту права вживати дії щодо демонтажу такої споруди.
І хоча питання належності демонтованої споруди до категорії малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не стосувалось предмету доказування у даній справі, ВС/КАС наголосив, що зазначений порядок демонтажу стосується виключно малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності. Як встановлено судами, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що демонтована споруда була виготовлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, що властиво для малих архітектурних форм. Навпаки, фотоматеріали та документи, які наявні в матеріалах справи, свідчать, що споруда визначена як нежилий будинок; мала бетонний фундамент, стіни виготовлені з цегли, зовні облицьовані керамічною плиткою, споруда мала цегельні перегородки, бетонну монолітну стелю та цементну підлогу.
Отже суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що самого лише посилання Департаменту на той факт, що спірній споруді не присвоювалася поштова адреса, недостатньо для визнання її тимчасовою спорудою у розумінні ст. 1 Закону України від 06 вересня 20058 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» та для цілей застосування порядку демонтажу згідно п. 13 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, порушенням яких з боку відповідача в основному і мотивоване судове рішення.
Мотивуючи постанову, ВС/КАС також звернувся до практики ЄСПЛ, нагадавши, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Раніше «Судово-юридична газета» розповідала про позицію КАС ВС щодо порушення права особи на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.