Судді КЦС ВС обговорили із правниками практику Верховного Суду в іпотечних спорах

У четвер, 27 лютого, між суддями Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду та правниками відбулася дискусія в рамках засідання Комітету з цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України «Іпотечні читання 2020». Про це йдеться на офіційному сайті ВС.

Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат виступив спікером на заході. Також участь у засіданні взяли судді КЦС ВС Ольга Ступак, Євген Петров, Ігор Гулейков і заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи ВС – начальник правового управління (ІV) Михайло Шумило.

Василь Крат розповів про практику Верховного Суду в зазначеній категорії справ. Так, постановою від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18) КЦС ВС захистив добросовісного іпотекодержателя. Іпотекодавець на момент укладення відповідного договору був власником переданого в іпотеку будинку, була згода його дружини на укладення договору, інших зареєстрованих співвласників на той час не існувало. Згодом суд визнав право власності на частку в цьому будинку також за іншою особою. Верховний Суд урахував, що на момент укладення договору іпотекодавець був єдиним власником будинку, то ж відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки суперечить захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя. «Досить часто боржники використовують різноманітні механізми, щоб унеможливити звернення стягнення на предмет іпотеки добросовісним іпотекодержателем. Ця постанова ВС ґрунтується на принципі добросовісності», – сказав Василь Крат.

Він звернув увагу й на постанову ВС від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц (провадження № 61-18037св18) в контексті конструкції «абстрактної» іпотеки. Іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов’язанням. Це пов’язано з тим, що для іпотеки є характерною така властивість, як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов’язанням з метою його забезпечення. Законом України «Про іпотеку» не передбачено існування конструкції «абстрактної» іпотеки, у якій іпотека існує поза зв’язком із забезпеченням основного зобов’язання. Тобто, законодавством не передбачено такої конструкції, коли суб’єктом права вимоги за основним договором буде один суб’єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем – інший суб’єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов’язання.

Згадав Василь Крат і про постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 21 листопада 2018 року у справі № 243/7935/16-ц (провадження № 61-18384сво18). У ній зроблено правовий висновок про те, що іпотекодержатель не має права на отримання дубліката правовстановлюючого документа на предмет іпотеки, оскільки ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки та йому не надано інших правомочностей, які би входили до змісту права на продаж предмета іпотеки. У такому випадку правовстановлюючим документом (у розумінні документа, який підтверджує його право власності на предмет іпотеки) є відповідне судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки. «Це рішення КЦС ВС та подальші зміни до законодавства звели можливість такого роду спорів фактично до нуля», – зазначив спікер. За словами Василя Крата, воно є прикладом того, як судова практика може спростити життя учасникам цивільного обороту і водночас зменшити навантаження на судову систему.

Інше рішення ОП КЦС ВС – постанова від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц (провадження № 61-18736сво18) – стосується охорони інтересів добросовісного іпотекодержателя. У цій справі майно в іпотеку передала особа, яка не була його власником. З урахуванням обставин справи Суд визнав, що навіть не уповноважена особа, яка не є власником майна, може передати його в іпотеку. «Іпотекодержатель, якщо він не знав, що іпотекодавець не є власником майна, не повинен страждати», – пояснив Василь Крат.

Учасники обговорення зазначали, що в різні періоди часу суди більше схилялися до захисту то кредиторів, то споживачів. На це Ольга Ступак зауважила, що судова практика є відображенням, по-перше, законодавчого регулювання, яке існує на момент її створення, по-друге, суспільних відносин на той час. Для прикладу вона нагадала, що до 2007–2008 років проблем зі зверненням стягнення на предмет іпотеки взагалі не було, однак вони почалися після фінансової кризи, коли в рази зріс курс долара. «А законодавство змінилося лише в частині введення мораторію на стягнення майна, переданого в іпотеку за валютними кредитами. Тобто, законодавець не вирішив проблему, а лише законсервував її», – сказала суддя.

Також вона згадала Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 3 липня 2018 року № 2478-VIII, який, на її думку, є прокредиторським, і, відповідно, набрання ним чинності вплинуло й на судову практику.

Однак є й випадки, коли найвища судова інстанція відступає від попередніх правових позицій та інакше трактує норми законів. Зокрема, йдеться про спори щодо договорів іпотеки, укладених одним із членів подружжя без згоди іншого. Верховний Суд повернувся до презумпції спільної власності подружжя.

Ольга Ступак звернула увагу на ситуації, коли батьки з метою уникнути виконання зобов’язання за кредитним договором використовують права дітей. «У такому разі позиція Верховного Суду однозначна: якщо іпотекодавець не повідомив іподекодержателя про те, що має дітей, і умисно (за два-три дні до укладення договору) зняв дитину з реєстрації у квартирі, то він діяв недобросовісно під час укладання договору іпотеки. Хіба це не справедливо?», – наголосила суддя.

На думку Ольги Ступак, суд має захистити права та інтереси доброчесного учасника правовідносин, а не того, хто в будь-який спосіб намагається уникнути відповідальності, в тому числі й за кредиторською заборгованістю.

Важливість для суддів Верховного Суду висловлених юристами думок щодо тих чи інших правових питань відзначив Євген Петров. Зокрема, він звернув увагу на дискусію серед правників, яку ініціював у соціальних мережах співмодератор заходу – адвокат, член ради відділення АПУ Львівської області Роман Посікіра.

Предметом обговорення було питання, чи можна виселити боржника з іпотечної квартири, якщо вона придбана не повністю за кредитні кошти, а частку оплати вніс і сам боржник. Наразі судова практика така, що коли боржник вніс навіть невеличку суму грошей в оплату за іпотечну квартиру, застосовується ст. 109 ЖК України, і виселити людину з квартири без надання іншого житла не можна. На думку Романа Посікіри, це порушує права банків, оскільки суди не враховують принцип пропорційності.

Євген Петров зауважив, що судді Верховного Суду звертають увагу на такі дискусії, обговорюють підняті в них питання. «Дуже цікаво слухати думку юристів, які не просто кажуть – це неправильно, а зазначають – це неправильно, тому що», – сказав суддя. Він також підтримав позицію Ольги Ступак щодо недоцільності говорити про певні коливання судової практики в той чи інший бік і наголосив, що формування практики здійснюється відповідно до актуального законодавства: «Законодавство змінюється, і, безумовно, це має наслідком зміну певних правових позицій Верховного Суду».

Підсумовуючи обговорення згаданих питань співмодератор заходу партнер KPD Consulting Law Firm Владислав Кисіль зазначив, що судова практика Верховного Суду щодо добросовісності іпотекодержателя є дуже прогресивною для іпотечного права у країні. А також запитав у Василя Крата, чи вважає він необхідним внести відповідні зміни до законодавства, зокрема запровадити конструкцію «добросовісного іпотекодержателя» в тіло закону, щоб кредитори почувалися більш впевнено. «Все дуже просто: ст. 3 ЦК України «Загальні засади цивільного законодавства» достатньо», – відповів суддя Верховного Суду.

З презентацією судді КЦС ВС Василя Крата «Іпотечні читання 2020» можна ознайомитися за посиланням.

Нагадаємо, «Судово-юридична газета» повідомляла, як стягується судовий збір у іпотечних спорах.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.