ЄСПЛ роз’яснив, як Конвенція гарантує права біженців

Заборона колективного вислання гарантується відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише тим мігрантам, що потрапили до країни через легальні пункти перетину кордону. Складнощі дістатися до них у законний спосіб особливо не враховуються. Про це повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «N. D. та N. T. проти Іспанії» (заяви № 8675/15 та 8697/15).

У 2014 році кілька сотень мігрантів намагалися перетнути кордон Марокко з автономним містом Мелілья, що є іспанським анклавом на північноафриканському узбережжі. Близько п’ятисот біженців затримала поліція Марокко, але сотні з них вдалося вирвалися за межі країни та досягти верху внутрішньої огорожі. Лише декілька мігрантів, серед яких були громадяни Малі та Кот-д’Івуару N. D. та N. T., перелізли через огорожу і приземлилися на іспанську землю. Але там їх зустріли іспанські правоохоронці, які надягли на них кайданки та передали назад до Марокко.

Біженці не проходили жодної процедури ідентифікації, не мали можливості пояснити свої особисті обставини посадовим особам, не отримували допомоги медиків, адвокатів або перекладачів.

N. D. та N. T. звернулися до Європейського суду з прав людини. Посилаючись, зокрема, на статтю 4 Протоколу № 4 (заборона колективного вислання) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони стверджували, що зазнали колективного вигнання без індивідуального оцінювання їх обставин та за відсутності будь-якої процедури або юридичної допомоги. Також вони скаржилися на систематичну політику вислання мігрантів без попередньої ідентифікації, яке, на їхню думку, не мала законної основи у відповідний час.

У Страсбурзі виходили з того, що заявники були членами групи, яка складалася з великої кількості осіб, що намагалися увійти на територію Іспанії шляхом несанкціонованого перетину сухопутного кордону, скориставшись перевагою кількості.

Заявники не були ідентифіковані, і не було проведено жодної письмової процедури для розгляду їх індивідуальних обставин.

Стосовно таких Договірних держав, як Іспанія, кордони яких збігалися із зовнішніми межами Шенгенської зони, ефективність реалізації прав Конвенції передбачає, аби ці держави надавали справжній та ефективний доступ до засобів законного в’їзду, зокрема прикордонних процедур для осіб, які прибули на кордон.

Ці засоби повинні дозволити всім особам, які зазнали переслідування, подати заяву про захист, зокрема, відповідно до статті 3 Конвенції (заборона катування і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), за умов, які гарантували те, що заява буде опрацьована в такий спосіб, що відповідає міжнародним нормам.

Законодавство Іспанії надало заявникам декілька можливих засобів пошуку в’їзду на національну територію. Вони могли подати заяву для отримання візи або для міжнародного захисту, зокрема на пункті пропуску, але також в дипломатичних та консульських представництвах Іспанії у відповідних країнах походження або транзиту або в Марокко.

Водночас заявники не стверджували, що вони намагалися в’їхати на територію Іспанії за допомогою законних засобів. На слуханні вони вказали, що намагалися наблизитися до одного з пунктів пропуску, але їх «переслідували марокканські службовці». Окрім сумнівів, пов’язаних із цим твердженням, через той факт, що воно було зроблене на останньому етапі процедури, Суд зазначив, що заявники жодного разу не повідомляли, що органи влади Іспанії були відповідальними за перешкоди, які виникли.

Стаття 4 Протоколу № 4 не встановлює загального обов’язку договірної держави брати під власну юрисдикцію осіб, які перебували під юрисдикцією іншої держави. Навіть припускаючи, що існували труднощі у фізичному наближенні до пункту пропуску на марокканській стороні, не була встановлена відповідальність уряду-відповідача за цю ситуацію. Цього рішення було достатньо для висновку ЄСПЛ про відсутність порушення статті 4 Протоколу № 4 у цій справі.

З прес-релізом рішення ЄСПЛ у справі «N. D. та N. T. проти Іспанії» (заяви № 8675/15 та 8697/15) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про практику ЄСПЛ щодо витребування персональних даних операторами мобільного зв’язку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.