Довічне позбавлення волі за замах на злочин та керування автомобілем без прав: огляд практики ККС ВС

Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду містить ряд важливих правових позицій, висловлених під час розгляду кримінальних проваджень у грудні 2019 року. Огляд опублікований прес-службою Верховного Суду.

Перш за все, огляд містить дві постанови об’єднаної палати Касаційного кримінального суду.

Перше рішення присвячене питанням притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК у зв’язку з ухиленням від виконання покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами особи, котру вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП (керування автомобілем особою, позбавленою права керування транспортними засобами).

Друге рішення присвячене питанням призначення покарання особам, винним у вчиненні замаху на злочин, за який у санкції статті Особливої частини КК альтернативно передбачено довічне позбавлення волі.

В огляді висвітлено ряд рішень присвячених питанням співучасті у злочинах, призначення покарання, кваліфікації дій винних осіб, які вчинили злочини проти життя і здоров’я особи, власності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів тощо.

Зокрема, у одному з рішень Верховний Суд зазначив, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 383 КК, полягає у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину, направленому суду, прокурору, слідчому або органу дізнання, і цей злочин вважається закінченим з моменту надходження такого повідомлення до цих адресатів, незалежно від того, чи порушено кримінальну справу.

Окремо висвітлено рішення присвячені застосуванню норм кримінального процесуального права щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, забезпечення права на захист, відкриття матеріалів іншій стороні тощо. Так в одному зі своїх рішень Верховний Суд дійшов висновку, що допит свідка іноземним судом за запитом про міжнародну правову допомогу в порядку, передбаченому главами 42, 43 КПК, не порушує принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів. Крім цього Верховним Судом було зазначено, що зв’язку з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року щодо неконституційності окремих положень ч. 2 ст. 392 КПК особа має право на апеляційне оскарження судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час розгляду справи у суді першої інстанції навіть попри те, що законодавець не здійснив приведення положень ч. 2 ст. 392 КПК у відповідність до Конституцією України.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала огляд практики Верховного Суду з актуальних питань доступу до публічної інформації. 

Також ми писали про огляд судової практики КЦС ВС щодо призначення та стягнення аліментів.