Що має довести суд для притягнення до відповідальності за умисне неподання декларації: ККС ВС

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Відповідно до вироку інспектор патрульної поліції був засуджений за ст. 366-1 КК України (Умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції»). Про це повідомляється на сайті ВС.

Поліцейського визнано винним у тому, що він при звільненні зі служби, достовірно знаючи про обовʼязковість подання шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларації у звʼязку з припиненням діяльності, повʼязаної з виконанням функцій держави, умисно у строк до 23:59 6 березня 2017 року не подав зазначеного документа.

Апеляційний суд скасував вирок, а кримінальне провадження закрив у звʼязку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор стверджував, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що особа не мала умислу на неподання декларації, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. На думку прокурора, чоловік вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-1 КК України.

Як зазначено в постанові ККС ВС, з обʼєктивної сторони згадане кримінальне правопорушення може виявлятися у формі умисного неподання субʼєктом декларування декларації. З субʼєктивної сторони воно характеризується лише прямим умислом, тобто особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та в передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 366-1 КК України має бути встановлено і доведено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, знала про обовʼязок подати декларацію, передбачену ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», про строк її подання, проте усвідомлено з будь-яких мотивів вирішила не подавати декларацію і умисно не подала її.

Так, сторона обвинувачення не надала достовірних і переконливих доказів того, що поліцейський знав про обовʼязок подати декларацію, передбачену ч. 2 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції», саме в день звільнення, або того, що перед звільненням чи в день звільнення він був повідомлений державним органом, у якому працював, про необхідність подання декларації при звільненні, або того, що отримував повідомлення НАЗК про факт неподання декларації.

У суді першої інстанції чоловік заперечував умисел на вчинення кримінального правопорушення, стверджував, що під час несення служби йому повідомляли і він знав про необхідність подання щорічної декларації за 2016 рік. Зазначені вимоги закону він виконав, розмістивши на сайті НАЗК 17 березня 2017 року електронну декларацію за 2016 рік. Проте йому не розʼяснювали положень ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» і рішень НАЗК щодо обовʼязку та строку подання декларації при звільненні, а тому він її не подав. Тим паче не міг її подати 6 березня 2017 року, оскільки повний розрахунок отримав лише 30 березня 2017 року. 23 червня 2017 року, дізнавшись про підозру у вчиненні згаданого кримінального правопорушення, він подав декларацію у звʼязку з припиненням діяльності.

Жоден із наведених доказів не містить даних про обізнаність особи в обовʼязковості подання окремої декларації при звільненні за період з 1 січня по 6 березня 2017 року та про умисне неподання ним такої декларації. Апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що свідок, яка ознайомлювала особовий склад підрозділу поліції з порядком подання декларацій, сказала, що сама не знає, коли має бути подана декларація у звʼязку з припиненням діяльності за період, який не був охоплений раніше поданими деклараціями.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив про те, що інкриміноване обвинувачення та обставини, викладені в обвинувальному акті, базуються лише на припущеннях, а встановлені в ході апеляційного розгляду обставини є підставою для розумного сумніву в доведеності вини обвинуваченого, оскільки надані докази не підтверджують наявності умислу обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, що свідчить про відсутність у діянні поліцейського складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Детальніше з текстом постанови ККС ВС у справі №200/18903/17 (провадження №51-2218км19) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ККС ВС встановив, що є порушенням таємниці наради суддів.