ККС ВС висловився щодо умов допустимості доказів

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Відповідно до вироку місцевого суду чоловік був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України (крадіжка): він з корисливого мотиву, діючи повторно, таємно викрав у приміщенні магазину з шухляди грошові кошти, що належали потерпілому, чим завдав останньому матеріальної шкоди на суму 1500 грн.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх належних та допустимих доказів причетності особи до вчинення крадіжки грошових коштів за обставин, встановлених судом першої інстанції, і про те, що вичерпані можливості їх одержання.

У касаційній скарзі прокурор зазначив, що, на його думку, висновки апеляційного суду щодо закриття кримінального провадження з тих підстав, що докази в цьому провадженні зібрано з порушенням КПК України, є передчасними.

ККС ВС залишив без задоволення цю скаргу. Зокрема, колегія суддів Третьої судової палати вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, доводи прокурора про те, що в силу ст. 93 КПК України сторони наділені правом на збирання та надання доказів, а отже, потерпілий вправі був добровільно видати оперуповноваженому диск із відеозаписом з камер спостереження магазину, що відповідно не може бути наслідком визнання такого доказу недопустимим.

Згідно зі ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення збирає докази шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, правом витребувати від будь-якої особи необхідні речі, документи, відомості тощо наділений слідчий, а не оперативний працівник, і лише в рамках кримінального провадження. В зазначеному кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції встановив, що оперативний працівник поліції проводив слідчі дії до внесення відомостей в ЄРДР.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 КПК України потерпілий також наділений правом подавати докази, однак лише в рамках кримінального провадження під час досудового розслідування, що в цьому випадку не мало місця.

Не знайшли підтвердження й доводи касаційної скарги про те, що: добровільна видача відеозапису потерпілим не є слідчою дією, тобто фактично досудове розслідування до внесення відомостей до ЄДРДР не відбувалось; оперативний працівник поліції, який здійснював виїзд на місце події злочину, діяв відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію». Як убачається з матеріалів провадження, добровільна видача диска з відеозаписом із камер спостереження магазину була зафіксована оперативним працівником, що суперечить вимогам ст.106 КПК України.

Таким чином, здійснення процесуальної дії щодо збирання доказів та отримання такого доказу, як відеодиск із записом з камер відеоспостереження магазину, оперативним працівником відбулося поза межами кримінального провадження, тобто до внесення відомостей в ЄРДР, а також до проведення огляду місця події слідчим, що підтверджується протоколом огляду місця події.

Крім того, як вбачається із зазначеного протоколу, під час огляду було встановлено, що у приміщенні магазину ведеться відеоспостереження, однак при цьому будь-яких записів слідчий не вилучав і йому не надавали.

Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання й закріплення відбулося з порушенням прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією України, порядку, встановленого кримінальним  процесуальним законодавством, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Отже, умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб’єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.

Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, що диск відеозапису з камер спостереження магазину, який суд першої інстанції поклав в основу обвинувального вироку, був отриманий від потерпілого не уповноваженою на те посадовою особою органу досудового розслідування без дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи сторони обвинувачення щодо їх допустимості є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням. 

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала огляд рішень Касаційного кримінального суду з 22 по 26 липня 2019 року.