За вироком суду, 9 серпня 2016 близько 20:40, в світлий час доби, водій ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2101, рухаючись по вул. Приморській у с. Кароліно-Бугаз Овідіопольського району Одеської області, виїхав на лівий край проїзної частини, де наїхав на пішоходів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, внаслідок чого спричинив пішоходу ОСОБА_1 тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя, чим грубо порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 б), 2.9 а), 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами прокурора, засудженого та його захисника, вказаних вимог закону не дотримався та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.
Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обґрунтовуючи рішення про застосування ст. 75 КК, апеляційний суд послався на те, що засуджений ОСОБА_2 раніше не судимий, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, визнав свою вину, висловив щире каяття, вибачився перед представником потерпілого під час апеляційного розгляду, частково відшкодував завдану шкоду, врахував стан здоров`я засудженого, який є учасником АТО, клопотання Спілки учасників бойових дій та волонтерів АТО на Донбасі про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання в місцях позбавлення волі, а також те, що після вчинення злочину до взяття засудженого під варту він жодних порушень закону не допускав. Вказані обставини апеляційний суд визнав такими, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки засудженого і дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду і вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке.
Враховуючи як обставину, що пом`якшує покарання, щире каяття ОСОБА_2, апеляційний суд не врахував, що саме по собі визнання засудженим своєї провини під час апеляційного провадження не вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб`єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. Визнання ОСОБА_2 своєї вини лише під час апеляційного розгляду, вибачення не перед потерпілим, а перед його представником, в апеляційному провадженні через шістнадцять місяців після вчинення ДТП, свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.
Безпідставно прийнято апеляційним судом на обґрунтування щирого каяття засудженого зміст пояснень ОСОБА_2 про те, що часткове визнання вини на стадії судового розгляду в суді першої інстанції стосувалося його суб`єктивного сприйняття події злочину, який був учинений ним внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин, що є голослівними твердженнями засудженого та не підтверджені належними та допустимими доказами в кримінальному провадженні.
Не знижує суспільної небезпечності вчиненого злочину і стан здоров`я засудженого ОСОБА_2 Встановлення діагнозу посттравматичного стресового розладу, тривалого агрипнічного синдрому, не позбавляє права керування транспортним засобом, але за своїм змістом такі захворювання вимагають (порівняно з іншими водіями) вживати більших заходів суб`єктивного контролю над своєю поведінкою під час керування транспортним засобом з огляду на те, що вказані психічні розлади характеризуються порушеннями циклу сну та підвищеною чутливістю до стресових ситуацій. Поєднання встановлених захворювань та стану алкогольного сп`яніння обумовило порушення правил дорожнього руху, виїзд за межі не тільки смуги власного, а й зустрічного руху, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому.
Той факт, що засуджений раніше не судимий, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, а також його посткримінальна поведінка, зокрема часткове відшкодування шкоди, завданої потерпілому, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання та звільнення засудженого від його відбування з випробуванням.
Колегія суддів критично ставиться до обґрунтування такого висновку апеляційним судом посиланням на наявність в матеріалах кримінального провадження клопотання Громадської організації «Спілка учасників бойових дій та волонтерів АТО у м. Чуднів та Чуднівському районі Житомирської області» про призначення ОСОБА_2 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, яким чином вказана громадська організація може забезпечити виправлення засудженого без відбування покарання, досягнення цілей покарання, зокрема запобігання вчиненню нових злочинів.
Отже, оскаржена ухвала не містить переконливого обґрунтування того, що викладені апеляційним судом обставини у своїй сукупності дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та його звільнення від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Змінюючи вирок суду першої інстанції та звільнивши ОСОБА_2 від відбування основного покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд в ухвалі не навів достатніх та переконливих мотивів для прийняття такого рішення.
Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду і підкреслює, що ОСОБА_5 , керуючи автомобілем у населеному пункті в стані алкогольного сп`яніння, грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків, чим проявив байдуже ставлення засудженого до життя, здоров`я та безпеки людини, що згідно Конституції України є найвищими соціальними цінностями.
Звільнення особи від реального відбування покарання за встановлених обставин не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями.
Із постановою ККС ВС від 25.09.2019 №509/4910/17 (51-3360 км 19) можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, «Судово-юридична газета» повідомляла, що та обставина, що автівка в момент знищення перебувала на парковці, не свідчить про наявність договірних правовідносин.