Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи №916/3156/17.
Так, ВП ВС погодилася з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі №357/3394/16-ц, відповідно до яких якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Водночас ВП ВС звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Відповідно до викладеної в позові вимоги позивача суд може визначити спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача сприятиме ефективному захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС:
від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18),
від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18),
від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про постанову ВП ВС щодо звільнення працівника при переміщенні установи з району проведення ООС.