Скарга заявника на дії державного виконавця була мотивована тим, що, розраховуючи розмір заборгованості за аліментами, державним виконавцем було допущено помилку, а саме було враховано до видів його доходів, з яких утримуються аліменти, проценти, отримані ним від банківських вкладів, що є порушенням норм СК України і Закону України «Про виконавче провадження».
Посилаючись на викладене, заявник просив суд скасувати складену державним виконавцем довідку-розрахунок заборгованості за аліментами, відповідно до якої визначена його заборгованість за аліментами у розмірі 40 % від доходів у вигляді процентів, отриманих ним у 2016 році за банківськими вкладами.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні скарги, але апеляційний суд скасував ухвалу районного суду та прийняв нову постанову, якою визнав неправомірними зазначені дії державного виконавця.
Втім Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу і постанову апеляційного суду скасував, залишивши у силі ухвалу суду першої інстанції.
Висновок Верховного Суду зводиться до наступного - Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 не є вичерпним.
Судове рішення мотивоване, зокрема, положеннями ст. 81 та ч. 3 ст. 181 СК України, відповідно до яких розмір аліментів визначається від частки доходу платника, а не його заробітку, тому звуження змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим.
Крім того, зміст положень зазначеного Переліку включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.
З урахуванням системного способу тлумачення вказаний Перелік є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що рішення суду про стягнення аліментів підлягає виконанню на території іншої країни після його визнання.