Перевірка спроможності фізичних осіб сплачувати судовий збір: постанова КАС ВС

Визначення майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Про це зазначила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції позбавив його права на апеляційний перегляд справи та безпідставно не врахував подане клопотання про звільнення від сплати судового збору, незважаючи на те, що заявлене клопотання було мотивоване скрутним майновим становищем позивача.

Підтримуючи касаційну скаргу фізичної особи, Верховний Суд виходив з такого.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати й повернення судового збору та звільнення від його сплати врегульовані положеннями Закону України «Про судовий збір» і КАС України.

Відповідно до ст. 88 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічні положення закріплені у ст. 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення), згідно з якою, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.

Як вбачається з ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, суд послався на відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених Законом України «Про судовий збір». При цьому ухвала суду не містить правової оцінки тих обставин (аргументів), які позивач зазначив у клопотанні про звільнення від сплати судового збору, а саме — у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем, оскільки позивач є пенсіонером, який отримує мінімальну пенсію, з якої пенсійний фонд утримує 20% на погашення переплати.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції фактично не дослідив обставин, зазначених скаржником, і формально послався на те, що наведені в клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору, не вказав, які саме обставини і докази на підтвердження рівня майнового стану має надати позивач з огляду на те, що оцінку таким доказам надає саме суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Суд наголосив, що однією з основних засад судочинства, визначеною п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

У КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним із яких є забезпечення апеляційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку, визначених цим Кодексом, надається право на оскарження прийнятих судом рішень.

Повернення апеляційної скарги в цьому випадку суперечить завданню адміністративного судочинства і не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, зазначені обставини справи свідчать про необхідність надати позивачеві можливість захистити своє право в суді.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір — це певний законний обмежувальний захід, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих і безпідставних позовів та перенавантаження судів.

Верховний Суд зазначив, що питання перевірки реальної спроможності заявників — фізичних осіб сплатити судовий збір у спорах із суб’єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинні надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до неможливості сплатити судовий збір.

Постанова Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 821/1896/15-а (адміністративне провадження № К/9901/14384/18).

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про постанову КАС ВС щодо подвійної оплати при роботі у вихідний.