КЦС ВС застосував доктрину venire contra factum proprium у справі щодо боргу

Районний суд задовольнив позовні вимоги про стягнення боргу, оскільки позивачка надала розписку і підтвердила факт отримання відповідачем грошових коштів, проте своїх зобов’язань належним чином відповідач не виконав.

Апеляційний суд це рішення скасував. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції, змінивши його мотивувальну частину, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Колегія послалася на постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), в якій міститься висновок щодо обов’язковості договору і розтлумачено поняття добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України).

У постанові ВС у складі Об’єднаної палати КЦС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої — принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінка відповідача, який не вчиняє дій щодо реалізації зведеного будинку, суперечить його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов’язку їх повернути після продажу будинку) і є недобросовісною.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконує та не намагається виконати свій обов’язок щодо виконання зобов’язання або повернення коштів.

За таких обставин, з урахуванням змісту ч. 3 ст. 212 ЦК України й того, що відповідач будинку не продав, реальних дій щодо його продажу не здійснив і йому це невигідно, колегія суддів вважає, що у відповідача існує обов’язок із повернення отриманих грошових коштів.

Із текстом постанови Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, як принцип «естопель» застосовують українські суди.