Колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Відповідно до вироку місцевого суду, особа була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (грабіж). Згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України, їй було зараховано строк перебування під вартою з 31 березня по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, особі було зараховано строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з 31 березня 2017 року по день набрання вироком законної сили.
У касаційній скарзі прокурор, зокрема, зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України при зарахуванні строку попереднього ув’язнення у строк покарання. Під час судового засідання ВС прокурор, посилаючись на постанову об’єднаної палати ККС у складі ВС від 6 червня 2018 року (справа №180/746/16-к), яка не скасована, просила виключити зарахування у строк відбуття покарання строку попереднього ув’язнення після 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
ККС у складі ВС залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора з огляду на таке.
Згідно з позицією, викладеною у згаданій постанові об’єднаної палати ККС ВС від 6 червня 2018 року, при зарахуванні попереднього ув’язнення у строк покарання у вигляді позбавлення волі або у строк іншого покарання положення ч. 1 ст. 72 КК України в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (№838-VIII) підлягає застосуванню стосовно періодів попереднього ув’язнення, які тривали до 20 червня 2017 року включно, у тому числі до набрання чинності вказаним Законом, а в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» (№2046-VIII) — до періодів, які мали місце, починаючи з 21 червня 2017 року, незалежно від того, коли було вчинено злочин, за фактом якого здійснюється відповідне кримінальне провадження.
Водночас відповідно до правової позиції Великої Палати ВС, викладеної у постанові від 29 серпня 2018 року (справа №663/537/17), якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року включно і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом №2046-VIII, під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону №838-VIII. У такому разі Закон №838-VIII має переважаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону №2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону №2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.
З урахуванням телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень ст. 434-1–434-2 Кримінального процесуального кодексу України і ст. 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у кримінальному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях ВС.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати ККС, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об’єднаної палати ККС — над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки ВП ВС — над висновками об’єднаної палати, палати й колегії суддів ККС.
Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові об’єднаної палати ККС ВС від 6 червня 2018 року, а висновок, викладений у постанові ВП ВС від 29 серпня 2018 року. Тому рішення апеляційного суду щодо зарахування особі у строк покарання строку попереднього ув’язнення з 31 березня 2017 року по день набрання вироком законної сили є таким, що відповідає вимогам закону та узгоджується з позицією, викладеною у постанові ВП ВС.
Детальніше з текстом постанови ВС у справі №130/1001/17 можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, які спори вирішуються господарськими судами.
Крім того, ми писали про висновок Великої Палати ВС про необхідність відступу від позиції ВСУ.