Рекодифікація ГК України: теорія та реалії економіки

Олена Зельдіна,

доктор юридичних наук, професор,
завідувачка сектором Інституту
економіко-правових досліджень НАН України (м. Київ)

У публікації «Щодо реформування окремих інститутів цивільного права», яка була опублікована в «Судово-юридичній газеті» від 24.12.2019 р., простежується ідея регулювання відносин, які виникають в сфері господарювання на підставі норм ЦК України. Отже, автори роблять спробу довести, що цивільно-правові та господарсько-правові відносини можливо регулювати виключно нормами ЦК України, а також заперечують доцільність спеціальних норм права, які відображають особливості правового регулювання в сфері господарювання.

Аналіз цієї публікації спонукає звернути увагу на низку ключових моментів:

1. На думку І. Спасибо-Фатєєвої, всі питання, які стосуються юридичних осіб публічного права, тобто мова йде про національні акціонерні компанії, а також юридичні особи, створені в окремих сферах (банківської, страхової, ринку цінних паперів, фінансових ринках тощо), необхідно врегулювати нормами ЦК України, щоб «у спеціальних законах взагалі такі норми не поміщати». Проте у зазначеної публікації не роз’яснюється, яким чином застосовувати єдиний підхід до регулювання діяльності юридичної особи, що здійснює, наприклад, купівлю-продаж меблі та юридичної особи, яка займається банківською діяльністю та потребує спеціального регулювання і контролю з боку держави (ліцензування, моніторинг тощо). Юридичні особи, які здійснюють банківську, страхову діяльність тощо  мають специфіку, яку неможливо відобразити у загальних нормах права. Практика демонструє, що чим повніше законодавцем буде врегульована специфіка зазначених суб’єктів господарювання, тим менше можливостей для зловживань та корупційних дій у цій сфері. Відмова від спеціальних норм права в таких складних сферах господарювання  як банківська, страхова тощо, веде до колапсу, повній розбалансованості економіки. Теоретично можливо все врегулювати нормами ЦК України, але проблема в тому, що на практиці це не працює.  Проте завдання теоретиків запропонувати такі норми права, які дозволять вирішувати наявні практичні проблеми, а не створювати їх.

2. Н. Філатова, розглядаючи питання реформування законодавства про правочини та договірні зобов’язання, вказує, що ГК України відносить до істотних умов договору «непомірно розширений перелік умов» на відміну від ст. 638 ЦК України, що руйнує сам підхід, покладений в основу ЦК України. Автору вищезгаданого  тезису  доцільно нагадати зміст ч. 2  ст. 9 ЦК України де закріплено, що  законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Отже, ГК України є спеціальним законом, який покликаний врегулювати особливості в сфері  господарювання. Тому цілком логічно, що ГК України встановлює перелік  істотних умов для договорів у сфері господарювання, який відрізняється від переліку істотних умов, закріплених  у ЦК України.  Практика господарювання  демонструє, що неможливо передбачити однакові істотні умови для договору, який регулює прості взаємовідносини за участю громадян та складні взаємозв’язкі між суб’єктами господарювання. Задача законодавця полягає в тому, щоб спростити договір у сфері цивільно-правових відносин, зробити такій договір зрозумілим для громадянина. Проте для  господарсько-правового договору потрібно передбачити такі  істотні умови, які дозволять забезпечить специфіку в тій чи іншій сфері господарювання.

Таким чином, перелік істотних умов договору в сфері господарювання повинен бути ширше, ніж перечень істотних умов цивільно-правового договору, в іншому випадку неможливо забезпечити належне виконання господарсько-правового договору.   

3. М. Ус, розглядаючи загальні засади захисту цивільних прав та інтересів, вказує, що суд не здійснює захист прав «на майбутнє», та зазначає, що вказане положення не зовсім узгоджується з нормами ЦК України про превентивний захист (ч. 2 ст. 386, ч. 2 ст. 611, ст. 1163), та пропонує передбачити додаткову підставу захисту — «обґрунтована можливість порушення права (інтересу) в майбутньому».

Не викликає сумніву, що пропозиція М. Ус щодо захисту прав «на майбутнє»  є доцільною відносно цивільно-правових відносин. Проте в сфері господарювання захист прав «на майбутнє» може мати негативні наслідки, адже кожна операція в сфері господарювання потребує індивідуального підходу. Наприклад, при купівлі-продажу м'ясної продукції за одним договором: перша партія цієї продукції може  відповідати встановленим вимогам якості та кількості, натомість друга партія той самої продукції може мати недоліки щодо якості та кількості. Отже, при виникненні спірної ситуації та необхідності захисту прав суб’єктів господарювання судовий орган зобов’язаний кожен раз розглядати господарську операцію індивідуально щодо кожної партії товару. Цей приклад наочно демонструє, що пропозиції, які є позитивними для цивільно-правових відносин можуть бути неприйнятними у сфері господарювання.   

4. Ю. Мица при розгляді договорів про виконання робіт, пропонує повністю скасувати спеціальне господарсько-правове регулювання будівельного підряду на рівні ГК України та виданих на його підставі підзаконних нормативно-правових актів (передусім йдеться про Загальні умови укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві).

Таким чином, пропонується відмовитися від спеціального регулювання підряду в капітальному будівництві. Не зовсім зрозуміло зі змісту публікації, як це поліпшить взаємовідносини в сфері капітального будівництва, проте цілком очевидно, з якими проблемами на практиці зіткнутися суб’єкті господарювання. Не викликає сумніву, що спеціальні норми права в сфері капітального будівництва, в тому числі підзаконні нормативно-правові акти, застаріли та потребують вдосконалення, але це не означає, що можливо застосувати єдиний підхід до регулювання побутового підряду та підряду в капітальному будівництві. Побутовий підряд використовується в побутових цілях та не потребує спеціальних дозвільних документів. Здійснювати підряд у капітальному будівництві неможливо без спеціальної документації, дозвільних документів, профільних спеціалістів тощо, а ці особливості потребують закріплення саме спеціальними нормами права. При такому спрощеному підході, який пропонує Ю. Міца, для здійснення капітального будівництва не потрібні профільні організації, а досить мати «набір простих інструментів для будівництва».

Підбиваючи підсумки, доцільно зазначити, що ГК і ЦК України потребують рекодифікації. Без сумніву, низка норм права, які знаходяться в цих Кодексах, є застарілими та не відповідають реаліям економіки України. Проте це зовсім не демонструє доцільність руйнування збудованої системи правового регулювання в сфері господарювання, а свідчить про потрібність модернізації господарського законодавства. Примітивність позиції щодо необхідності руйнувати все, де є проблеми, наглядно простежується на прикладі ліквідації ДАІ в 2005 році, з метою усунення корупції в цій системі. Корупцію, на жаль, перемогти не вдалося, а рівень дорожньо-транспортних пригод різко збільшився в рази. На черговому витку спроби скасувати ГК України прихильники ідеї врегулювати господарсько-правові відносини ЦК України намагаються цивільно-правові та господарсько-правові відносини штучно підвести «під одну гребінку». Однак це красиво виглядає в теорії та зовсім не працює на практиці. Такий спрощений підхід веде до руйнування економіки України.