Коли громадська організація не дієздатна представляти інтереси споживача: ВП ВС

Громадська організація, яка не має статусу юридичної особи, звернулася до суду в інтересах її члена зі скаргою на бездіяльність Державної казначейської служби України щодо виконання судового рішення. Однак Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу без розгляду, виходячи з того, що особа, яка її подала, не має цивільної процесуальної дієздатності.

Від імені ГО скаргу підписала фізична особа як представник цієї організації. На підтвердження правового статусу та повноважень щодо представництва інтересів позивача ГО надала суду: копію витягу з протоколу установчих зборів засновників цієї ГО, згідно з яким три фізичні особи вирішили створити ГО без статусу юридичної особи; копію наказу органу юстиції про прийняття повідомлення про утворення ГО; копію витягу з протоколу засідання Ради керівництва ГО стосовно вирішення питання про прийняття позивача до лав членів ГО; копію документа з назвою «довіреність», згідно з яким керівник ГО уповноважила позивача як члена цієї організації на представництво.

ВП ВС констатувала, що правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначені національним законом особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.

Права ГО на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб Закон України від 22 березня 2012 року №4572-VI «Про громадські об'єднання» не деталізує. Отже, такі права реалізуються відповідно до приписів інших законів.

ВП ВС зауважила, що у разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність під час виконання судового рішення, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи Цивільного процесуального кодексу України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов’язків (статті 42–47, 55–64), судових викликів і повідомлень (статті 128–131), заходів процесуального примусу (глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).

Проаналізувавши приписи Конституції України, Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» та ЦПК України, ВП ВС встановила, що з метою забезпечення інтересів правосуддя та виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають із трудових відносин, та у малозначних спорах – фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність.

Окрім того, ВП ВС зазначила, що копія наданого ГО документа з назвою «довіреність» не є копією довіреності ні від фізичної, ні від юридичної особи та не відповідає вимогам Цивільного кодексу України і ЦПК України.

Уповноваження позивача «представляти інтереси даної громадської організації та членів громадської організації, в тому числі своїх законних інтересів як члена громадської організації» не відповідає закону, оскільки особа не може за довіреністю від іншого суб’єкта представляти у суді свої ж інтереси. Зазначене суперечить суті інституту представництва. Тому позивач, маючи виданий ГО на його ім’я зазначений документ, не змінює свій процесуальний статус. У разі його особистої участі у судових засіданнях чи поданні до суду процесуальних документів за своїм підписом у суду немає підстав вважати, що від імені позивача діє інший суб’єкт.

Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/1478/17 (провадження №14-52цс19) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про висновок ВП ВС щодо скарги до суду з нецензурною лексикою.

Також ми писали про висновок ВП ВС щодо спору юридичної особи з органами державної влади про відшкодування шкоди.