Застосування позовної давності до віндикаційних позовів держави та громад: висновки ВП ВС

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб’єктів порівняно з іншими суб’єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області з позовом, у якому просив витребувати на користь територіальної громади в особі сільської ради земельні ділянки у відповідному селі з незаконного володіння відповідачів.

Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики та вирішення виключної правової проблеми під час розгляду справ у спорах за позовами прокурора щодо витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі №916/2129/15 (№3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі №904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що набуття у власність відповідачами земельних ділянок відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки сільська рада рішення про затвердження відповідачам проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок у власність не приймала. ВП ВС зазначила, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник майна волю на його відчуження не виявляв.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

У цивільному законодавстві закріплені об’єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (ст. 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України).

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок був викладений у постановах ВСУ від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16 і ВП ВС від 22 травня 2018 року у справах №369/6892/15-ц та №469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об’єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Оскільки прокурор пред’явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої просили відповідачі, ВП ВС вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг і висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18) можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВП ВС роз’яснила, які спори належать до юрисдикції адміністративних судів.