Велика Палата вирішила розглядати цивільну справу у адміністративному судочинстві

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до начальника квартирно-експлуатаційного відділу Одеси Міністерства оборони України, в якому просив суд:

• - визнати протиправними дії відповідача щодо незаконного застосування дисциплінарних стягнень до ОСОБА_3 в наказах про притягнення до дисциплінарної відповідальності;
• - визнати протиправними та скасувати накази відповідача від 7 лютого 2017 року №62, від 13 лютого 2017 року №67 та від 27 березня 2017 року №109 про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

29 травня 2017 року Київський районний суд Одеси постановив ухвалу, якою закрив провадження у цивільній справі №520/2964/17 за позовом ОСОБА_3 до начальника квартирно-експлуатаційного відділу Одеси Міністерства оборони України, оскільки вважав, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

Київський районний суд Одеси ухвалою від 10 листопада 2017 року закрив провадження у справі, обґрунтувавши це тим, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 грудня 2017 року ухвалу Київського районного суду Одеси від 10 листопада 2017 року залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спірні правовідносини мають цивільно-правовий характер, виникли з трудових відносин, оскільки позивач є вільнонайманою особою, не є атестованим співробітником Міністерства оборони України, не має спеціального звання, відтак, спір не має ознак публічно-правового.

Велика Палата Верховного Суду по справі №520/6612/17 погодилась з висновком адміністративних судів та дійшла висновку, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов'язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права. Водночас Суд  зауважив, що непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Саме тому Велика Палата дійшла висновку, що ця справа має бути розглянута за правилами адміністративного судочинства.

Висновок Великої Палати обґрунтований практикою ЄСПЛ, який неодноразово встановлював в своїх рішеннях порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами:

• рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви №7714/06 та №23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§27–28, 38–40);

• рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява №34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13–14, 23, 25–26);

• рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява №52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122–125);

• рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява №55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до яких позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18–24).