Чи можна уникнути кримінальної відповідальності за викрадення транспортного засобу: позиція ВС

Встановлення факту добровільності подання заяви винною особою до правоохоронного органу про вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 Кримінального кодексу України (Незаконне заволодіння транспортним засобом), має відбуватись з урахуванням усіх обставин такого повідомлення шляхом з’ясування суб’єктивного та часового критеріїв добровільності вчинення цих дій.

Про це йдеться в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка розглянула касаційну скаргу адвоката громадянина, котрий згідно з вироком місцевого суду був засуджений за ч. 2 ст. 289 КК України. Апеляційний суд залишив це судове рішення без змін.

ВС скасував вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів, на підставі ч. 4 ст. 289 КК України звільнив чоловіка від кримінальної відповідальності та закрив щодо нього кримінальне провадження.

Так, колегія суддів ККС ВС вказала, зокрема, на те, що, визнавши громадянина винуватим у вчиненні згаданого злочину, суд не врахував наявність підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності, передбачених ч. 4 ст. 289 КК України. Ця норма визначає чотири умови застосування спеціального виду звільнення особи від кримінальної відповідальності:

1) вчинення вперше незаконного заволодіння транспортним засобом (далі — ТЗ), крім випадків незаконного заволодіння ТЗ із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства;

2) добровільна заява винної особи про вчинений злочин правоохоронним органам;

3) повернення ТЗ власнику;

4) повне відшкодування завданих збитків.

Причому в ч. 4 ст. 289 КК України не вказується на обов’язкову послідовність вчинення відповідних дій, які становлять умови застосування цього виду звільнення. Отже, послідовність вчинення відповідних дій не може впливати на застосування судом до особи ч. 4 ст. 289 КК України, оскільки цей спеціальний вид звільнення імперативний та безумовний і пов’язаний з позитивною посткримінальною поведінкою винного.

Тому факт повідомлення потерпілим у правоохоронні органи про повернення йому ТЗ та відшкодування збитків не є визначальним у встановленні такої умови застосування спеціального виду звільнення особи від кримінальної відповідальності, як добровільна заява в правоохоронні органи про вчинення незаконного заволодіння ТЗ. Визначальними тут є дві складові: підтвердження, що заява винної особи до правоохоронного органу була добровільною, та проміжок часу, в який це відбулося.

Згадана вище умова означає, що особа без будь-якого зовнішнього примусу безпосередньо або за допомогою інших осіб добровільно в будь-якій формі (усній, письмовій, за допомогою засобів зв'язку тощо) повідомляє правоохоронним органам про те, що вона вчинила незаконне заволодіння ТЗ. При цьому ініціатива може виходити не лише від винного, а й від інших осіб, наприклад його родичів чи близьких. Однак саме рішення про добровільну заяву винний повинен прийняти самостійно, усвідомлюючи, що на той момент його ще не викрито у вчиненні кримінального правопорушення (суб’єктивний критерій добровільності).

Оскільки в законі не зазначається, коли саме особа має пред’явити таку заяву, то можна вважати, що добровільну заяву правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення (юридичний факт, що за наявності інших умов припиняє відповідні кримінально-правові відносини) винний має зробити тільки в певний проміжок часу. Початковим моментом є вчинення особою злочину, передбаченого ст. 289 КК України, а кінцевим — час, з якого особі достеменно стало відомо про її викриття правоохоронними органами, що не пов’язане з її добровільними діями щодо повернення ТЗ власнику та відшкодуванням завданих збитків, до вручення письмового повідомлення про підозру (часовий критерій добровільності).

Нагадаємо, що, як раніше повідомляла «Судово-юридична газета», Верховний Суд визнав законним використання автомобілів з іноземною реєстрацією. Користування або розпорядження транспортним засобом особистого користування, ввезеного з метою транзиту через митну територію України, не є адміністративним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 469 Митного кодексу України. Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши в касаційному порядку позов фізичної особи до митниці.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.