Экс-налоговый милиционер получил от ТЦК 17 тысяч грн штрафа за необновление данных, хотя обновил их через Резерв+ и обращался в ТЦК с заявлением о принятии его на учет

Бывший работник налоговой милиции подал иск к ТЦК, который наложил штраф на него в сумме 17 тысяч грн, и просил закрыть производство по делу из-за отсутствия происшествия и состава административного правонарушения.

Относительно военного учета, истец указал, что с января 2000 по октябрь 2010 он находился в штате Управления налоговой милиции в Одесской области.

С 4 октября 2010 года он был уволен со службы в запас (с постановкой на военный учет).

После чего истец в октябре 2010 года явился в Раздельнянский РВК с копией приказа об увольнении, паспортом и военным билетом с целью постановки на учет и передал указанные документы ответственному лицу, которое через некоторое время их вернуло, и он считал, что выполнил свой обязанность по постановке на военный учет.

После обнаружения того, что он должным образом не стоит на военном учете, истец 13 мая 2024 года направил письмо в ТЦК с целью взятия его на учет, и вместе с этим сообщил свои персональные (учетные) данные, однако указанное никоим образом не учел ТЦК при составлении протокола.

Также истец отметил, что 19 мая 2024 он через приложение «Резерв +» в 23 часа 45 минут обновил свои учетные данные, и в приложении указано, что он состоит на учете.

При этом, после получения повестки, истец явился в ТЦК и объяснил, что он хочет стать на военный учет и получить отсрочку от призыва, поскольку посвящен крестным служителем Религиозного объединения Свидетелей Иеговы в Украине.

Однако работники ТЦК сообщили, что могут поставить на военный учет только после прохождения ВЛК, на что истец не согласился, а после повторного вызова в ТЦК на него составили протокол и приняли обжалуемое постановление.

Истец во время составления протокола заявлял ходатайство о необходимости получения юридической помощи, однако его требование было оставлено без рассмотрения и объяснили, что только в рамках уголовного производства обеспечивается защитник.

Соответствующее дело 511/2216/24 рассмотрел 28 июня 2024 Раздельнянский районный суд Одесской области.

Фактичні обставини, встановлені судом

Отже, 27 травня 2024 року відповідальним виконавцем адміністративного відділення ТЦК був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 статті 210 КУпАП відносно позивача.

В той же день, начальником ТЦК було прийнято постанову, згідно якої позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210 КУпАП та накладено штраф в розмірі 17 тисяч грн.

Як зазначає позивач, всупереч частині 1 статті 256 КУпАП в протоколі не зазначено ім`я і по-батькові особи, яка склала протокол (містяться лише ініціали), відсутні відомості про місце, час і суть вчинення адміністративного правопорушення.

Також позивач зазначає, що він ніколи не проживав в будинку за адресою, яку зазначає ТЦК, а проживає з 2010 року за іншою адресою.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що в оскаржуваній постанові всупереч статті 24 КУпАП не зазначений вид адміністративного стягнення, а лише «17 000 гривень», та вона була прийнята без участі позивача.

Позивач є пенсіонером за вислугою років, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

Відповідно до акту обстеження фактичного проживання позивача від 16 травня 2017 року, позивач проживає за адресою А. Згідно акту обстеження фактичного проживання сім`ї від 16 травня 2024 року, позивач продовжує фактично проживати за вищевказаною адресою А. Вказаний факт підтверджується також довідкою Лиманського селищного голови від 16 травня 2024 року.

Як вбачається з копії військового квитка, дійсно, позивач 28 січня 2000 року був знятий з обліку, відмітки про прийняття на облік військовий квиток не містить.

Відповідно до копії трудової книжки 28 січня 2000 року позивач був прийнятий на службу в органи податкової міліції, а 4 жовтня 2010 року звільнений. Після звільнення з органів податкової міліції, позивач працював в банках.

5 листопада 2023 року позивач звернувся до Лиманського селищного голови із заявою, згідно якої повідомив, що він не має наміру ухилятись від призову на військову службу під час мобілізації. Разом з цим, позивач за своїм релігійним переконанням не може користуватися зброєю та виконувати військовий обов`язок, брати участь у діях, які будь-яким чином підтримують військові дії, виконувати накази військових, приймати присягу, носити форму та зброю, а тому він не відмовляється від проходження альтернативної служби. Аналогічного змісту заява була направлена на адресу Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради.

13 травня 2024 року позивач повторно надіслав на адресу ТЦК заяву, згідно якої просив прийняти його на облік та зауважив, що він не відмовляється від проходження альтернативної служби.

Відповідно до довідки від 8 листопада 2023 року, позивач з 24 липня 2022 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.

Згідно скріншоту із застосунку «Резерв +», він перебуває на обліку в ТЦК, дані оновлено о 23 годині 45 хвилин 19 травня 2024 року.

20 травня 2024 року позивач прибув за викликом (повісткою) та звернувся на адресу ТЦК із заявою, згідно якої просив оформити йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі постанови КМ України від 16 травня 2024 року №560.

27 травня 2024 року відповідальним виконавцем адміністративного відділення старшим солдатом був складений відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, згідно якого позивач з 28 січня 2000 року знятий з обліку військовозобов`язаних як такий, що вибув у ОУ МВС України.

Як вказав ТЦК, станом на 27 травня 2024 року позивач на облік військовозобов`язаних не став, письмову заяву на постановку на військовий облік не писав, ВЛК не проходив та не повідомляв про зміни персональної інформації.

Таким чином, військовозобов`язаний, на думку ТЦК, порушив ст. 1 абз 4 п. 2 ч. 1 ст. 37, п. 11 ст. 38 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 23 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», згідно яких призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни персональних даних зобов`язані особисто в 7-денний строк повідомити про такі зміни відповідний орган.

Згідно пояснень, наданих позивачем, йому не надали скористатись послугами захисника, з протоколом він не згоден.

В подальшому, в той же день, начальником ТЦК було прийнято постанову за результатами розгляду вищевказаного протоколу, згідно якої було накладено на позивача у сумі 17 000 грн.

Що вирішив суд

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з цим, наявні докази у справі спростовують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові, оскільки позивач звертався до ТЦК до 27 травня 2024 року із заявою про прийняття його на облік, повідомляючи свої анкетні дані, та оновив свої дані в застосунку «Резерв +».

При цьому, відповідачем не доведено, що позивач фактично не проживає за адресою понад 10 років.

Відповідно до відкритої інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України, застосунок Резерв+ надає можливість оперативного оновлення даних та доступу до інформації у реєстрі Оберіг.

При цьому, відповідно до статті 14-1 Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Вказаний кабінет реалізовано у форматі застосунку Резерв+.

Також суд вважає необхідним зазначити, що у відповідності до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Разом з цим, уповноваженою особою ТЦК не надано позивачеві можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, надати пояснення, оскільки розгляд протоколу проходив без його участі.

При цьому, за правилами статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».

Таким чином, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є також підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Щодо аргументів про альтернативну службу, суд вважає необхідним зазначити, що Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час воєнного стану не визначена.

Разом з цим, у даному випадку суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема справу «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17 жовтня 2019 року (заява 14604/18) згідно з якою необхідність захисту територіальної цілісності держави не може розглядатись як підстави для обмеження прав Свідків Єгови та захисту підлягає не лише саме право Свідків Єгови «не брати в руки зброю», а їх зумовлене глибоким релігійним переконанням право нести військову службу у будь-якій формі, у зв`язку з чим Держава має забезпечити особам проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є повністю відокремленою від військового обов`язку.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що Свідки Єгови належать до відомої християнської конфесії, що з моменту свого виникнення активно діють у багатьох країнах світу, в тому числі в усіх європейських країнах-членах Ради Європи, є релігійною групою, що дотримується принципів пацифізму, та їхнє віровчення не дозволяє її членам проходити військову службу, носити військову форму або брати в руки зброю. З іншого боку, Свідки Єгови погоджуються здійснювати альтернативну цивільну службу за умови, що вона не пов`язана з військовими організаціями («Свідки Єгови м. Москви та інші проти Росії», від 10.06.2010, заява №302/02).

У свою чергу, розглядаючи справу Свідка Єгови, засудженого у кримінальному порядку за відмову від проходження військової служби через релігійні переконання, ЄСПЛ у рішенні у справі «Баятян проти Вірменії» від 07.07.2011 (заява № 23459/03) зауважив, що несприйняття військової служби - коли мотивом такого несприйняття є серйозний і нездоланний конфлікт між обов`язком служити в армії та переконаннями конкретної особи або її глибокими і невдаваними релігійними чи іншими поглядами - є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним та значущим, що на нього поширюються гарантії ст. 9 Конвенції.

Отже, ЄСПЛ установлено, що право Свідків Єгови, до яких належить позивач, на відмову від проходження військової служби за релігійними переконаннями гарантовано пунктом 1 статті 9 Конвенції.

Незабезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням у їх свободу сповідувати свою релігію.

Аналогічна позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 363/4793/23від 14 березня 2024 року.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.

Положеннями статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява 25).

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

За правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На підставі викладеного, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про недоведеність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП (порушення військовозобов`язаним правил військового обліку в особливий період).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, надавши правову оцінку фактичним обставинам та аргументам сторін, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовної заяви, оскільки вимога щодо визнання протиправною оскаржуваної постанови виходить за межі повноважень суду.

Отже, суд позовні вимоги до ТЦК про визнання протиправною та скасування постанови про адмінправопорушення, закриття провадження в справі задовольнив частково. Скасував постанову про накладення штрафу 17 000 грн. Провадження по адміністративній справі – закрив.

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.