Верховный Суд отменил освобождение от уголовной ответственности водителя с передачей на поруки – это оправдано только при надлежащей проверке судом факта подлинности искреннего раскаяния

Освобождение от уголовной ответственности с передачей лица на поруки для его исправления без фактического применения к нему мер уголовно-правовой репрессии является правом, а не обязанностью суда и оправдано только при надлежащей проверке судом факта подлинности искреннего раскаяния как обязательного условия применения ст. 47 УК. Сам факт обращения с ходатайством о передаче лица на поруки императивного значения для судов не имеет. Об этом отметила в постановлении от 25 мая 2024 года коллегия судей Второй судебной палаты Кассационного уголовного суда в составе Верховного Суда по делу №443/1255/23, отменяя решение судов предыдущих инстанций.

Обставини справи 

Особа, керуючи технічно справним автомобілем марки «Іveko Daily», рухаючись по автодорозі проявила злочинну недбалість, а саме неуважність до дорожньої обстановки на дорозі з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку, без причин технічного характеру, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхала на смугу зустрічного руху, де зіткнулася з автомобілем «ВАЗ 2106», під керуванням потерпілого. Внаслідок ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. 

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

Місцевий суд звільнив особу від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК на підставі ст. 47 КК у зв’язку з передачею особи на поруки трудовому колективу. Апеляційний суд залишив без зміни цю ухвалу.

У касаційних скаргах прокурор та потерпілий стверджують про відсутність щирого каяття у засудженого, а відтак і неможливість його звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки.

Позиція Верховного Суду 

Касаційний кримінальний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування позиції ККС вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки призвело до безпідставного звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 47 КК.

Виходячи із положень закону, закріплених у ст. 47 КК, питання про звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки є правом, а не обов’язком суду, і є виправданим лише тоді, коли суд дійде висновку про те, що виправлення конкретної особи, яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування щодо неї заходів кримінально-правової репресії.

Сам факт звернення із клопотанням про передачу особи на поруки імперативного значення для судів не має.

Вирішуючи питання про можливість задоволення зазначеного клопотання, суд має ретельно перевірити всі обставини справи й належним чином обґрунтувати ухвалене рішення.

Для визнання щирого каяття як однієї з обов’язкових умов звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд повинен встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість розкаяння.

Як убачається зі звукозаписів судового засідання у суді першої інстанції, представник потерпілого наголошував на тому, що з моменту відшкодування витрат на лікування пройшов значний проміжок часу, протягом якого жодних виплат, жодних дій, пов’язаних з усуненням наслідків вчиненого або відшкодуванням заподіяної шкоди, у тому числі і моральної, стороною захисту здійснено не було, обвинувачений навіть не попросив вибачення у потерпілого.

Зазначав, що відшкодування відбулося формально, для демонстрування нібито щирого каяття, а надалі будь-які дії припинилися.

Натомість місцевий суд належно не перевірив наявність щирого каяття обвинуваченого як обов’язкової умови для застосування ст. 47 КК, не спростував доводи потерпілого та його представника щодо нещирості розкаяння обвинуваченого, а відтак передчасно постановив рішення про можливість звільнення останнього від кримінальної відповідальності у зв’язку із передачею на поруки.