Непродолжительное пребывание судей в совещательной комнате до принятия решения не может свидетельствовать о нарушении УПК, — Верховный Суд

Нахождение судей в совещательной комнате в течение периода времени, которого, по соображениям жалобщиков, недостаточно для принятия решения, не может свидетельствовать о нарушении судом требований статей 374 и 375 УПК. Об этом указал Верховный Суд коллегией судей Третьей судебной палаты Кассационного уголовного суда по делу №359/10291/19 (постановление от 20 ноября 2023 года).

Обставини справи

Вироком місцевого суду одного засудженого визнано винуватим за ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК, а іншого за ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК. Згідно із вироком засуджений, перебуваючи у розшуку у зв`язку з ухиленням від відбування покарання, для запобігання викриттю його злочинних дій залучив до протиправної діяльності, спрямованої на незаконне виготовлення та збут «амфетаміну» в особливо великих розмірах, свого знайомого. Апеляційний суд зазначений вирок залишив без змін.

Касаційна скарга засудженого та доповнення від його захисників були мотивовані зокрема тим, що, як цитує їх Верховний Суд у своїй постанові, тексти судових рішень (вироку та ухвали) були складені за межами нарадчих кімнат, про що свідчить незначна тривалість перебування суддів як суду першої інстанції, так і апеляційного суду в нарадчій кімнаті. На оголошення повного тексту ухвали суду апеляційної інстанції, як цитує думку адвокатів ВС, витрачено всього 4 хвилини.

Мотиви Суду

Щодо твердження захисту про недостатній час перебування судів першої та апеляційної інстанцій у нарадчій кімнаті

Засуджений та його адвокати вказують на те, що суд оголошував вирок дві години, тоді як перебував у нарадчій кімнаті 3 год. 12 хв. Сторона захисту вважає цей час недостатнім для того, щоб проаналізувати докази у справі, прийняти рішення, а потім надрукувати його. Як вказує захист, зазначене свідчить про те, що суддями текст вироку був підготовлений заздалегідь.

Також, на думку сторони захисту, недостатнім був і час перебування суддів апеляційного суду в нарадчій кімнаті (11 хв. 29 сек.).

Верховний Суд не погоджується із такими аргументами захисту.

«Верховний Суд вище вже зазначав, що підготовка судді (колегії суддів) до розгляду справи може включати підготовку проектів судових рішень і вважав, що це не свідчить про упередженість судді чи порушення процедури розгляду справи, адже суддя за результатами розгляду справи, може як взяти такий проект (чи один із альтернативних проектів) за основу та за необхідності відредагувати його, так і відхилити його, написавши повністю новий текст.

В інших справах Верховний Суд також зауважував, що кримінальним процесуальним законом не регламентовано час перебування суду в нарадчій кімнаті (наприклад, постанови від 8 грудня 2022 року у справі № 459/2489/17, від 17 липня 2022 року у справі № 459/1224/20 та інші.).

Верховний Суд дійшов висновку, що перебування судді (суддів) у нарадчій кімнаті період часу, якого за міркуванням скаржників, недостатньо для ухвалення рішення, не може свідчити про порушення судом вимог статей 374 та 375 КПК (постанова від 8 грудня 2022 року у справі № 459/2489/17), а тому відсутні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (постанова від 19 жовтня 2021 року у справі № 347/840/19).

Колегія суддів не знаходить підстав відступати від цих висновків, а тому відхиляє такі доводи захисту.

Також, захист зазначає, суд апеляційної інстанції витратив на оголошення повного тексту ухвали лише 4 хв. (згідно з журналом судового засідання).

Верховний Суд погоджується з тим, що це виглядає дивним, однак з урахуванням того, що жоден з учасників не з`явився на оголошення повного тексту судового рішення, суд не знаходить підстав вважати, що це якимось чином впливає на зміст судового рішення або що цим були порушені права сторони захисту, яка отримала його копії.

При цьому публічність була забезпечена публікацією судового рішення в Єдиному реєстрі судових рішень.

Отже, Верховний Суд відхиляє і цей аргумент.

Сторона захисту вважає, що ухвали слідчих суддів є фіктивними, оскільки складені «невідомими особами», на що вказує те, що в деяких ухвалах прізвище судді вписане «від руки», а не надруковано.

Оцінюючи цей аргумент сторони захисту, Верховний Суд зауважує, що прийняття судового рішення, як інтелектуально-вольовий акт судді, та підготовка тексту судового рішення - це взаємопов`язані, але не ідентичні види діяльності.

Зокрема, за результатами розгляду справи (чи окремого питання, віднесеного до його компетенції) суддя має сформувати власне переконання стосовно того, як вирішити справу чи відповідне питання, після чого приймає рішення як результат власної інтелектуально-вольової діяльності. Однак діяльність щодо підготовки тексту судового рішення включає, окрім інтелектуально-вольового аспекту, також технічний і організаційний елементи, адже виклад прийнятого суддею (колегією суддів) рішення у вигляді письмового тексту вимагає додаткового часу, зусиль і використання необхідних технічних засобів (ручки, комп`ютера, принтера тощо).

Саме тому для забезпечення належної оперативності та ефективності здійснення правосуддя судді при підготовці до судового розгляду, зазвичай, не тільки знайомляться з наявними матеріалами провадження та за необхідності вивчають додаткові джерела (нормативні, наукові, судову практику), але й можуть готувати проекти судових рішень, у тому числі кілька альтернативних проектів (особисто чи за допомогою помічників). При цьому сама по собі підготовка таких проектів не свідчить про упередженість судді (колегії суддів) чи порушення процедури розгляду справи, адже суддя (колегія суддів) за результатами розгляду справи, може як взяти такий проект (чи один із альтернативних проектів) за основу та за необхідності відредагувати його, так і відхилити його, написавши повністю новий текст.

Отже, кожен суддя організує свою роботу таким чином, щоб забезпечити ефективність і належну оперативність своєї роботи (особливо в умовах великого навантаження), що включає можливість підготовки проектів судового рішення.

При цьому в разі розгляду питання, яке стосується матеріалів, що містять державну таємницю, виготовлення тексту судового рішення (та за необхідності його проекту) очевидно має свою специфіку технічного та організаційного характеру, пов`язану, зокрема, із необхідністю працювати не за власними технічними засобами, а на захищеному робочому місці тощо.

У зв`язку з цим, обставина, на яку вказує сторона захисту, не свідчить про «фіктивність» рішення слідчого судді, а лише відображає певні технічні та організаційні особливості виготовлення тексту відповідного судового рішення. Таким чином, Верховний Суд відхиляє відповідний аргумент сторони захисту.

Захист вважав, що існували обставини, які виключають участь судді у кримінальному провадженні, оскільки відносно нього здійснюється кримінальне провадження, а тому він перебував під контролем правоохоронних органів.

Верховний Суд не погоджується з такою оцінкою сторони захисту. Адвокат, згадавши про вказане кримінальне провадження щодо судді, не звернув уваги на те, що ця справа тривала досить довго та стосувалася обвинувачення судді за ст. 375 КК України, яка більше, ніж за рік до постановлення вироку щодо згаданих осіб, була визнана неконституційною згідно з рішенням Конституційного Суду № 7-р/2020.

Приблизно за півроку до постановлення вироку (3 березня 2021 року) районний суд у задоволенні клопотання прокурора про закриття кримінального провадження щодо цього судді за ч. 2 ст.375 КК у зв`язку із декриміналізацією діяння, відмовив оскільки проти цього заперечувала сторона захисту, яка наполягала на продовженні розгляду з метою реабілітації.

За таких обставин навряд чи можна вважати, що правоохоронні органи хоча б теоретично могли мати важіль впливу на суддю через назване кримінальне провадження. До того ж, в Єдиному реєстрі судових рішень міститься чимало виправдувальних вироків, постановлених цим суддею.

Це зовсім нехарактерно для судді, який перебуває «під контролем» правоохоронних органів.

Також, як вказує Верховний Суд, явно необґрунтованим є твердження адвоката про приховування суддею інформації про кримінальне провадження щодо нього, адже цю інформацію нескладно знайти в Інтернеті – достатньо лише написати запит у пошуковому сервісі, наприклад, у Google.

Зрештою, Верховний Суд виходить з того, що адвокат, окрім наведених вище необґрунтованих доводів, не зазначив жодних конкретних і переконливих фактів, які б об`єктивно вказували на залежність чи необ`єктивність колегії суддів, яка ухвалила вирок у справі.

Сторона захисту вказувала на те, що ухвала є незаконною з тих підстав, що постановлена суддею А одноособово як головуючим, при цьому проголошена вона була суддею Б лише за 10 хвилин, що на думку захисника, є недостатнім часом.

Верховний Суд, відхиляє цей аргумент у першу чергу тому, що вирішення питання щодо продовження тримання під вартою є окремим процесуальним питанням, яке само по собі не може свідчити про обґрунтованість чи необґрунтованість вироку по суті кримінального обвинувачення.

Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що розділом ХІ Перехідні положення КПК України, а саме п. 20-5, визначено, що у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.

Як убачається з відеозапису судового засідання від 7 квітня 2021 року головуючий у справі суддя Б на день розгляду клопотання перебував на лікарняному, у зв`язку з цим, відповідно до наведених вище положень, було визначено суддю А для розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Що стосується аргументу захисника щодо недостатності часу (10 хв), витраченого на проголошення ухвали про продовження строку тримання під вартою (3 сторінки), то він, по-перше, стосується виключно суб`єктивної оцінки цього захисника (адже швидкість читання у людей може бути різною), а по-друге, тривалість оголошення цієї ухвали не впливає на розгляд кримінального провадження по суті.

Крім того Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з журналом судового засідання головуючим у справі був суддя А , суддя Б не брав участі у судовому засіданні, а тому зазначення в журналі щодо проголошення тексту ухвали суддею Б є очевидною технічною опискою.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.