Верховный Суд отказал военнослужащему, получившему травму, связанную с защитой Родины, в праве получить единоразовую денежную помощь в связи с инвалидностью

Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда 27 сентября 2023 года вынес постановление по делу №260/1656/22, которым отказал военнослужащему, получившему травму, связанную с защитой Родины, в праве получить единоразовую денежную помощь от государства в связи связи с инвалидностью, и поддержал позицию Минобороны, которое обжаловало соответствующие судебные решения. Суды предыдущих инстанций иск военнослужащего удовлетворили и сослались решения Конституционного Суда Украины. Однако КАС ВС подчеркнул, что решение КСУ в данном случае не имеет ретроспективного действия.

Історія справи

Позивач-головний сержант проходив військову службу в Збройних силах України. 10 квітня 2018 року під час первинного огляду органами МСЕК, йому було встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що сталася 18 липня 2017 року.

У подальшому в період з 18 листопада 2020 року по 13 лютого 2021 року позивач безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 13 серпня 2021 року старшині військової служби за контрактом встановлено «захворювання, ТАК, пов`язано із захистом Батьківщини».

У жовтні 2021 року він пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії. На підставі медичного огляду позивачу видано свідоцтво про хворобу, яким встановлено «захворювання, ТАК, пов`язано із захистом Батьківщини».

Відповідно до довідки Обласного центру МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках визначено ступінь втрати професійної працездатності – 50%, причина втрати професійної працездатності: «захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини». В даній довідці зазначено дату страхового випадку – 1 жовтня 2021 року, підстава: акт огляду МСЕК.

Позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: «захворювання, так, пов`язане із захистом Батьківщини».

У подальшому, 22 жовтня 2021 року, позивач подав до Міністерства оборони України заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини та необхідні документи.

Наказом начальника Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку від 25 жовтня 2021 року головного сержанта звільнено у запас відповідно до підпункту «б» (за станом здоров`я), з 25 жовтня 2021 року виключено із особового складу та всіх видів забезпечення.

26 жовтня 2021 року Ужгородський зональний відділ Військової служби правопорядку скерував директору департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок від 26 жовтня 2021 року про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із визнанням позивача особою з інвалідністю 3 (третьої групи), внаслідок захворювання «Так, пов`язаного із захистом Батьківщини» та необхідні документи.

27 січня 2022 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, у зв`язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін.

Позивач вважає, що рішенням Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби.

Він звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, згідно яким йому відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ;

- зобов`язати Міноборони призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням III групи інвалідності.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2023 року, адміністративний позов задоволено.

Міністерство оборони звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Міноборони вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи помилково не враховано правову позицію Верховного Суду, яка висловлена, зокрема, у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19, від 31 березня 2021 року у справі №440/1491/20 про те, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Також наголошує на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що на спірні правовідносини може поширюватися Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022. Міністерство оборони зауважує, що правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б дозволяли поширювати свою дію на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим Рішенням КСУ.

Від позивача надійшов відзив, в якому вказано про необґрунтованість доводів Міністерства оборони України. Позивач також зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав для застосування положень пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, з огляду на встановлену його неконституційність.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду скасував.

Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову військовослужбовцю відмовив.

Обгрунтування від Верховного Суду

Як зазначив Верховний Суд, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги положеннями чинного законодавства було визначено, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності або встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу 20 % втрати працездатності (10 квітня 2018 року).

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 1 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року ) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Аналогічно у пункті 8 Порядку № 975 зазначено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Крім того, судді ВС зазначили, що Верховний Суд неодноразово робив висновок щодо застосування вищевказаних норм у подібних правовідносинах.

Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа №295/3091/17), від 21 червня 2018 року (справа №760/11440/17), який зводиться до того, що абзацу 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ не містить часових обмежень для випадків, коли після первинного встановлення часткової втрати працездатності особі вперше встановлюється інвалідність. Первинне встановлення інвалідності є окремими випадком, який дає право на виплату окремого виду допомоги - допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності.

У постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 Верховний Суд дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:

1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;

3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)".

Отже, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Також цією нормою передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату одноразової грошової допомоги, з врахуванням раніше виплаченої суми.

З огляду на зазначене, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

З огляду на вищезазначене, враховуючи наявність усталеної практики Верховного Суду, колегія суддів погоджується з твердженням судів попередніх інстанцій в частині того, що право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Стосовно рішення Конституційного Суду

Разом з тим, колегія суддів КАС ВС вважає необґрунтованим врахування судами попередніх інстанцій під час вирішення спірних правовідносин Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022, з огляду на таке.

Конституційний Суд України, в рамках розгляду справи №3-192/2020(465/20), у рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022 дійшов висновку, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є таким, що суперечить статтям 1, 3, частинам першій, другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 46 Конституції України. Як наслідок, пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

В пункті 2 рішення Конституційного Суду України зазначено, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII втрачає чинність з дня ухвалення цього рішення.

За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 747/1151/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі № 537/2348/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/7385/16, від 22 січня 2019 року у справі № 826/562/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/3169/16, від 31 липня 2019 року у справі № 826/3432/16, від 30 березня 2021 року у справі № 620/614/20 та від 25 листопада 2021 року у справі № 200/941/20-а.

Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Отже, правова позиція КСУ щодо неконституційності пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 6 квітня 2022 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 вересня 2022 року у справі №640/14168/20, від 15 червня 2022 року у справі №296/8156/17.

Колегія суддів зазначає, що визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України). Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість Верховної Ради України конкретні норми закону (законодавче регулювання)), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи.

Аналогічні підходи стосовно часових меж чинності нормативно-правового акта зазначені у частині другій статті 265 КАС України, відповідно до змісту якої нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що є учасниками відмовних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності.

Зазначений підхід відповідає таким складовим верховенства прав як справедливість, правова визначеність та обов’язковість виконання судового рішення.

Суд також враховує, що частина третя статті 152 Конституції України гарантує відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Варто також зазначити, що КСУ обґрунтовував необхідність прийняття вказаного рішення перебуванням України в умовах воєнного стану з 24 лютого 2022 року та наголосив на необхідності надання відповідних гарантій, а також посиленого соціального захисту військовослужбовцям, які беруть участь у відсічі збройної агресії рф проти України.

КСУ, зокрема, зазначив, що в умовах збройної агресії повномасштабного характеру законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Колегія суддів також звертає увагу, що після ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) було передано справу № 340/5086/20.

Передача справи № 340/5086/20 на розгляд Судової палати обґрунтована постійною зміною підходу, який застосовував Верховний Суд при розгляді подібних спорів; прийняттям Конституційним Судом України рішення від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022; доцільністю відступу від останньої правової позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладена у постанові від 15 липня 2020 року (справа №240/10153/19).

Ухвалою Верховного Суду у складі Судової палати від 01 червня 2022 року справу № 340/5086/20 повернуто колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду, оскільки Судова палата не вбачала підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19, оскільки правовідносини у справі № 240/10153/19 виникли до 06 квітня 2022 року (ухвалення рішення КСУ 1-р(ІІ)/2022).

Крім того, за наслідками розгляду справи № 280/5907/19, яка виникла з аналогічних правовідносин, Верховний Суд в постанові від 04 серпня 2022 року дійшов висновку, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин, оскільки, зокрема, на час їх виникнення, положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII були чинними та підлягали застосуванню.

Також колегія суддів вказує, що на розгляді Судової палати перебувала справа № 240/7411/21, під час розгляду якої вирішувалось питання про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 та від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957, прийнятих у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах.

Так, за наслідками розгляду справи № 240/7411/21, в постанові від 21 березня 2023 року Судова палата вирішила, що відсутні підстави для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957.

Відповідно до частини другої статті 356 КАС України Судова палата дійшла висновку, що:

(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;

(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15 липня 2020 року у справі №240/10153/19 та від 02 грудня 2022 року у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.

(3) До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням КСУ № 1-р(ІІ)/2022.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що Верховний Суд неодноразово встановив відсутність ретроспективної дії Рішення КСУ № 1-р(ІІ)/2022 у правовідносинах, що виникли до ухвалення КСУ вказаного рішення.

Таким чином, враховуючи те, що правовідносини у справі виникли до прийняття КСУ рішення № 1-р(ІІ)/2022, а саме 10 квітня 2018 року (на момент первинного встановлення позивачу 20 % втрати працездатності), на ці правовідносини розповсюджується редакція пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, яка містить норму щодо обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів наголошує на необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для застосування при вирішенні спірних правовідносин висновків КСУ, зазначених у рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(ІІ)/2022.

З огляду на вищевказане, Суд зазначає, що доводи Міністерства оборони України, зазначені в касаційній скарзі стосовно неможливості поширення на спірні правовідносини висновків, зазначених у рішенні КСУ від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та в повній мірі спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій частині.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга Міноборони задоволенню.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.