У мужчины принудительно изъяли авто в пользу воинской части, - Верховный Суд решил вопрос юрисдикции спора

Не является публично-правовым спор между субъектом властных полномочий и субъектом частного права – физическим лицом, в котором действия субъекта властных полномочий направлены на возникновение, изменение или прекращение гражданских прав физического лица. В таком случае – это спор о гражданском праве, несмотря на то, что в споре принимает участие субъект публичного права. Об этом заявил Кассационный гражданский суд в постановлении от 13 сентября 2023 года по делу №707/1298/22.

Історія справи

У червні 2022 року чоловік звернувся з позовом до військової частини Національної гвардії про скасування акта та витребування майна.

Позов мотивував тим, що йому на праві власності належить автомобіль марки Volkswagen PASSAT, 2015 року випуску.

У квітні 2022 року позивач передав вказаний транспортний засіб у користування іншій особі.

5 травня 2022 року чоловік, якому було передано авто, повідомив позивача про те, що працівники відділу поліції Уманського РУП ГУ НП в Черкаській області, спільно з представниками територіальної оборони Черкаської області безпідставно, із застосуванням сили, без пояснення будь-яких причин незаконно вилучили вказаний транспортний засіб з його користування на користь військової частини Національної гвардії України.

У відповідь на адвокатський запит командир військової частини Національної гвардії повідомив, що транспортний засіб примусово вилучений із власності позивача на користь військової частини у громадянина, що підтверджується копією акта про примусове відчуження або вилучення майна від 1 травня 2022 року.

Позивач як власник транспортного засобу, не повідомлявся про вилучення належного йому автомобіля, акт про примусове відчуження або вилучення майна йому не видавався, оригінал висновку про вартість вилученого транспортного засобу перед вилученням не вручався, грошова оцінка транспортного засобу станом на 1 травня 2022 року (момент вилучення) не проводилась, рішення військовим командуванням про відчуження вказаного транспортного засобу не приймалось, та не погоджувалось військовою адміністрацією.

Позивач не уповноважував іншу особу від свого імені вчиняти будь-які дії, зокрема, щодо підписання акта про примусове відчуження або вилучення майна від 1 травня 2022 року. Форма акта не відповідає зразку, затвердженого Постановою КМУ від 31 жовтня 2012 року №998, транспортний засіб безоплатно вилучено, а не відчужено з попередньою оплатою вартості майна. Вважає, що військова частина незаконно користується зазначеним автомобілем, відмовляється у добровільному порядку повернути його власнику.

Позивач просив визнати недійсним та скасувати акт про примусове відчуження або вилучення майна; витребувати у Військової частини Національної гвардії та передати протягом не більше одного місяця з дня набрання рішенням законної сили йому назад авто.

Рішення судів

Рішенням від 25 листопада 2022 року Придніпровський районний суд Черкас у задоволенні позову відмовив.

Суд мотивував своє рішення тим, що акт про примусове відчуження або вилучення майна не є рішенням військового командування. Скасування такого акта не призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки зазначений документ складено з метою підтвердження події примусового відчуження або вилучення майна, за наслідками якого виникло право держави на майно. Зазначений акт є підставою для компенсації позивачу вартості транспортного засобу за примусове відчуження майна, а тому суд вважав відстуніми підстави для задоволення позову в цій частині.  

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позовна вимога про скасування акта про примусове відчуження або вилучення майна, відповідно до якого у позивача вилучено належний йому на праві власності автомобіль, не може бути звернена до військової частини Національної гвардії, оскільки, відповідачем за цією вимогою повинен бути орган, який склав цей акт.

7 березня 2023 року Черкаський апеляційний суд провадження у справі за позовом закрив; роз`яснив позивачу, що з відповідним позовом він може звернутись до суду першої інстанції в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами виник публічно-правовий спір щодо неправомірності управлінських дій суб`єктів владних повноважень, які спрямовані на припинення права позивача, а тому такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Позовна вимога про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, пред`явлена позивачем в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень (акта про примусове відчуження або вилучення майна), у зв`язку з чим апеляційний суд зазначив, що вказана вимога також підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

У березні 2023 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій вказав, що апеляційний суд неправильно закрив провадження у справі з підстав того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору в цій справі є не оскарження процедури прийняття спірного акта (рішення суб`єкта владних повноважень), а захист майнових прав та інтересів позивача.

Позиція Верховного Суду

Як зазначив Верховний Суд, 1 травня 2022 року робоча група з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану склала акт, відповідно до якого здійснено примусове вилучення авто на користь військової частини.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (ч. 3 статті 321 ЦК України).

У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція) (частина перша статті 353 ЦК України).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга статті 353 ЦК).

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта статті 353 ЦК).

У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна (частини п`ята та шоста статті 353 ЦК).

Як в доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:

під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;

реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;

залежно від підстави проведення реквізиції, два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК). Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК) є момент відшкодування вартості майна: У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;

право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення (зокрема постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 серпня 2018 року в справі № 284/276/16-ц).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 3 листопада 2020 року у справі № 922/88/20, від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18; від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17; від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункти 1, 8 ч. 1 статті 19 КАС України)

Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об`єкти для суспільних потреб. Адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню (частина перша та друга статті 267 КАС України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (статті 350, 351 ЦК України). Вирішення спорів щодо реквізиції чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесений.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 статті 263 ЦПК).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 686/8141/22 зазначено, що:

«Відповідно до вимог статті 316, 317, 319 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі, інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 353 ЦК в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Підсумовуючи, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною особою, у якому дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.

Предметом спору у цій справі є оскарження розпорядження та акта щодо примусового відчуження транспортного засобу позивача, а отже, спір, що виник між сторонами у цій справі, стосується майнових прав позивача та має приватно-правовий характер. Спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, а тому у позивача виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв`язку з чим він правомірно звернувся до суду із позовом в порядку цивільного судочинства.

Вказаного суд апеляційної інстанції не врахував та при вирішенні питання юрисдикції спору не оцінив належним чином предмет спору та характер спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Наведене узгоджується із висновком, сформульованим Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі № 904/868/22, на який заявник посилається у касаційній скарзі».

У справі, що переглядається,

• позивач пред`явив позовні вимоги про визнання недійсним та скасування акту про примусове відчуження або вилучення майна та витребування у військової частини і передання цього майна позивачу;
• апеляційний суд не звернув уваги, що законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (статті 350, 351 ЦК). Вирішення спорів щодо реквізиції чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесений.

Тому суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про належність цього спору до адміністративної юрисдикції та наявність підстав для закриття провадження у справі.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу задовольнив. Постанову Черкаського апеляційного суду від 7 березня 2023 року скасував та справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.