Большая Палата рассмотрела дело о взыскании ущерба за повреждение автомобиля в результате ДТП

Разрешение вопроса о юрисдикционности спора с участием ФЛП зависит от того, выступает или не выступает физическое лицо как сторона в спорных правоотношениях субъектом хозяйствования и являются ли эти правоотношения хозяйственными.

Для решения вопроса, подлежит ли договор найма (аренды) транспортного средства, стороной которого является ФЛП, нотариальному удостоверению согласно части второй статьи 799 ГК, следует исходить не только из субъектного состава соответствующих правоотношений, важно в этом случае также содержание самих правоотношений (в этом случае договорные отношения аренды транспортного средства) и являются ли такие отношения хозяйственными.

Необходимо установление правового статуса физического лица в этих правоотношениях - действует ли оно в собственных интересах, или как субъект хозяйствования, который арендует транспортное средство с целью его использования в своей хозяйственной деятельности. Об этом заявила Большая Палата Верховного Суда в постановлении от 14 июня 2023 года по делу №125/1216/20.

Обставини справи

У серпні 2020 року громадянин А. звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 3 травня 2020 року громадянин Б., керуючи власним автомобілем марки «Chevrolet Niva», порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки «Renault Kadjar», під керуванням власника громадянина А., внаслідок чого автомобілю позивача було завдано механічних пошкоджень, а власнику на час пригоди спричинено майнові збитки в розмірі 467 680 грн, які підтверджені висновком експертного дослідження Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ (Вінницький НДЕКЦ МВС) від 22 травня 2020 року.

Постановою Барського райсуду Вінницької області у справі № 125/709/20 Б. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 Кодексу про адміністративні правопорушення і застосовано до нього позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»  №1961-IV відшкодувало позивачу шкоду, завдану ДТП, у розмірі 130 000 грн. Таким чином, залишилася невідшкодованою завдана позивачу шкода в розмірі 337 680 грн.

Також позивач зазначав, що він поніс витрати на послуги з евакуації пошкодженого транспортного засобу до майданчика арештованих транспортних засобів Барського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в розмірі 2 190 грн та наступного дня на транспортування автомобіля з м. Бару Вінницької області до м. Вінниці в розмірі 2 190 грн, що разом становить 4 380,00 грн.

Крім того, позивач є підприємцем і свій автомобіль використовував, зокрема, для здійснення підприємницької діяльності. Після його пошкодження він був змушений орендувати автомобіль у фізичної особи - підприємця громадянина В. та сплачувати орендну плату в розмірі 18 000 грн на місяць. За три місяці він сплатив 54 000 грн.

Позивач просив стягнути із Б. завдану внаслідок ДТП майнову шкоду в розмірі 396 060 грн, яка складається з матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 337 680 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля в розмірі 4 380 грн та витрат за оренду транспортного засобу в розмірі 54 000 грн, 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, судові витрати в розмірі 20 606,15 грн.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

26 листопада 2021 року рішенням Барського районного суду Вінницької області позов задоволено. 25 квітня 2022 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу громадянина Б. задоволено частково. Рішення Барського районного суду в частині стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та в частині судових витрат скасовано. У задоволенні позову А. про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до висновку експерта від 23 лютого 2021 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля позивача станом на час його пошкодження складає 476 271,13 грн, а розмір матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля станом на час його пошкодження, що дорівнює його ринковій вартості до ДТП, становить 467 680 грн, що свідчить про те, що ремонт є економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Позивач, отримавши страхове відшкодування від МТСБУ в максимально можливому розмірі 130 000 грн, автомобіль забрав собі та в подальшому відчужив, тим самим не погодився з визначенням транспортного засобу фізично знищеним. У разі його згоди з визнанням автомобіля фізично знищеним позивач повинен був передати залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду, і тим самим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. Даних щодо залишкової вартості пошкодженого автомобіля після ДТП вказаний висновок експерта не містить, а тому не може бути покладений в основу судового рішення.

Крім того, А. не довів розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, не надав суду доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавило суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної йому шкоди.

Позивач відчужив свій транспортний засіб марки «Renault Kadjar», що унеможливило вирішити питання щодо передачі його особі, відповідальній за шкоду, та отримання доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Тобто саме дії позивача призвели до неможливості встановлення розміру відшкодування шкоди відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV.

9 та 20 червня 2022 року ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційними скаргами громадянина А. та громадянина Б.

22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати КЦС своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керувався такими міркуваннями.

Згідно із частинами ч. 1, ч. 2 статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У зв`язку з пошкодженням автомобіля А. як ФОП уклав 5 травня 2020 року з ФОП В. договір найму (оренди) транспортного засобу, за користування яким було сплачено 54 тисячі грн. Договір укладений у письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає такий договір нікчемним.

Водночас при вирішенні справи № 14/5025/1982/11 Верховний Суд України в постанові від 18 грудня 2012 року зазначив, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між ФОП, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття ФОП та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими. Аналогічні висновки викладені в постанові Касаційного господарського суду від 6 березня 2019 року в справі № 910/22473/17. Колегія суддів Третьої судової палати КЦС не погоджується із цими висновками.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо необхідності нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного між ФОП

Частинами першою, другою статті 799 ЦК передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина перша статті 283 ГК, яка регулює оренду майна у сфері господарювання, визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. При цьому вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди у сфері господарювання не передбачено.

Договір оренди транспортного засобу від 5 травня 2021 року укладено між гр. В. і гр. А як ФОП.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо.

Підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У господарському законодавстві юридична особа та ФОП охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Для вирішення питання, чи підлягає договір найму (оренди) транспортного засобу, стороною якого є ФОП, нотаріальному посвідченню згідно із частиною другою статті 799 ЦК, слід виходити не лише із суб`єктного складу відповідних правовідносин, важливим у цьому випадку є також зміст самих правовідносин (у цьому разі договірних відносин оренди транспортного засобу) та чи є такі відносини господарськими.

Необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у цих правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання, який орендує транспортний засіб з метою його використання у своїй господарській діяльності.

Таким керувалися і Верховний Суд України та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 18 грудня 2012 року у справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 6-33гс12) та від 06 березня 2019 року у справі №  910/22473/17 відповідно, вказавши, що положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки у справі № 14/5025/1982/11 відповідно до умов укладеного договору оренди транспортних засобів орендар (відповідач) зобов`язувався використовувати їх виключно з метою надання транспортних послуг, а у справі № 910/22473/17 між сторонами - суб`єктами господарювання виникли договірні відносини фінансового лізингу, тобто відносини у сфері господарської діяльності.

З таким висновками погоджується й Велика Палата Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від них.

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію ФОП громадянин А. є суб`єктом підприємницької діяльності, яка полягає у роздрібній торгівлі та виробництві замків і дверних петель.

Автомобіль марки «Renault Kadjar» використовувався А. для здійснення підприємницької діяльності, й у зв`язку з його пошкодженням позивач був вимушений орендувати інший автомобіль у ФОП В. та сплачувати орендну плату в сумі 18 000 грн на місяць відповідно до умов договору оренди.

Обставини зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, необхідності використання для цього автомобіля відповідачем не оспорювалися, про що у своїх рішеннях зазначили і суди попередніх інстанцій.

Оскільки підтверджено, що договір оренди транспортного засобу укладено ФОП В. та ФОП А. з метою використання орендарем транспортного засобу у своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, то не можна вважати, що в цих договірних правовідносинах А. діяв як фізична особа, а тому відсутні підстави для висновку про необхідність нотаріального посвідчення такого договору оренди відповідно до вимог частини другої статті 709 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу.

Щодо позовних вимог про стягнення майнової та моральної шкоди за пошкодження автомобіля

Велика Палата Верховного Суду нагадала, що в постановах від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Chevrolet Niva», громадянина Б., винного у ДТП, не була застрахована.

За вимогами пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

МТСБУ відшкодувало А. 130 000 грн шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. За висновком, отриманим у результаті оцінки, проведеної на замовлення МТСБУ, вартість збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля марки «Renault Kadjar», становить 401 251,92 грн (включаючи ПДВ) та 334 376,60 грн (без ПДВ).

З наданого позивачем висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України вбачається, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля марки «Renault Kadjar», станом на момент його пошкодження склала 476 271,13 грн, а розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, станом на момент його пошкодження, що дорівнює його ринковій вартості до ДТП, становить 467 680 грн.

За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Таким чином, зазначає ВП ВС, ремонт автомобіля марки «Renault Kadjar» вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

На думку ВП ВС, суд першої інстанції не виконав обов`язку вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи.

Як зазначила ВП ВС, про порушення судом першої інстанції основних засад (принципів) цивільного судочинства, норм процесуального права та прав учасників справи вказував Б. в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Наголошував, що після ДТП позивач відремонтував і продав автомобіль, тому сума збитку не доведена, а висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи не містить необхідних розрахунків, проте суд першої інстанції на таку обставину уваги не звернув і відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, необхідної для встановлення ринкової вартості автомобіля марки «Renault Kadjar» станом на дату ДПТ та вартості відновлювального ремонту.

У порушення обов`язку вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи клопотання про витребування доказів апеляційний суд також до уваги не взяв, з відповідним запитом до повноваженого органу не звернувся.

Крім того, Б. заперечував розмір відшкодування моральної шкоди позивачу. Разом з тим ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не забезпечили відповідачу можливості реалізації принципів змагальності та рівності, взяти участь у судовому засіданні, про що він просив, та надати свої заперечення.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля порушили норми процесуального права, не дотрималися принципу змагальності сторін, не встановили фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції таких повноважень позбавлений.

Тому, зазначає ВП ВС, за таких обставин позовні вимоги А. про відшкодування моральної шкоди, а також вирішення в цих частинах питання про розподіл судових витрат мають бути скасовані з передачею питань на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги – як А., так і Б. підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, додаткове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля, відшкодування моральної шкоди та пов`язаного із цими вимогами питання про розподіл судових витрат - скасуванню з направленням справи в цій частині для нового розгляду до суду першої інстанції.

У частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат за договором найму (оренди) транспортного засобу рішення судів попередніх інстанцій слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат, ВП ВС вказала, що у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК Великою Палатою Верховного Суду не проводиться.

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.