БП ВС: Право на отставку может быть использовано судьей, если до подачи заявления им не допущены действия, обусловливающие принятие решения о его увольнении по другим основаниям

Право судьи на отставку обуславливается безупречной репутацией, неукоснительным соблюдением требований закона и принципа верховенства права, присяги судьи, соблюдением высоких стандартов поведения с целью укрепления доверия граждан в честность, независимость, беспристрастность и справедливость суда.

Право на отставку может быть использовано судьей, если до подачи соответствующего заявления им не допущены действия, обусловливающие принятие компетентными органами решения о его увольнении с должности судьи по другим основаниям.

Такое ограничение преследует легитимную цель и необходимо в демократическом обществе ввиду того, что льготы и преимущества, которые имеют судьи в отставке, являются неотъемлемой составляющей судейского статуса, который, в свою очередь, предполагает надлежащее и добросовестное осуществление судьей своих полномочий. Об этом заявила Большая Палата Верховного Суда в постановлении по делу №990/86/22 от 6 апреля 2023 года.

Обставини справи

3 червня 2022 року Олександр Бець звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 17 лютого 2022 року №142/0/15-22 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

У ході судового розгляду встановлено такі обставини справи.

У 2014 році до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація», заступника Генерального прокурора України Шокіна В. М. про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва.

Вказані заяви вмотивовані тим, що зазначеними вище суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв`язку з їх участю в масових акціях протесту під час Революції Гідності. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.

За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року, яким установлено в діях суддів Апеляційного суду м. Києва наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.

За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи 31 березня 2016 року ВРЮ ухвалила рішення про внесення подання до Верховної Ради, зокрема, про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги.

Це рішення ВРЮ Олександр Бець оскаржив у судовому порядку (справа № 800/25/17 (800/274/16). За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду 14 березня 2019 року відмовила в задоволенні позову.

8 червня 2016 року ВРЮ до Верховної Ради направила подання про звільнення позивача у зв`язку з порушенням присяги.

Постановою Верховної Ради від 29 вересня 2016 року Олександра Беця було звільнено.

Однак рішенням Касаційного адміністративного суду ВС від 11 листопада 2019 року (справа № 800/529/16) цю Постанову парламенту визнано протиправною та скасовано через порушення народними депутатами України встановленої процедури особистого голосування.

Верховна Рада листом від 27 грудня 2019 року надіслала ВРП подання ВРЮ від 6 червня 2016 року про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва Беця з посади за порушення присяги.

Разом із цим рішенням суду першої інстанції за позовом Беця скасовано наказ голови Апеляційного суду міста Києва від 30 грудня 2016 року №579-ОС про звільнення позивача з посади судді цього суду. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду в особі голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Д. Л. щодо незарахування Беця до штату суддів Апеляційного суду на посаду судді та зобов`язано суд зарахувати до його штату.

13 липня 2021 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді.

18 січня 2022 року на виконання згаданого вище рішення суду першої інстанції наказом Апеляційного суду міста Києва № 02-ОС Олександр Бець зарахований до штату Апеляційного суду на посаду судді, а 19 січня 2022 року - відрахований зі штату суду у зв`язку з досягнення 65-річного віку (наказ № 03-ОС).

15 лютого 2022 року ВРП постановила ухвалу про зупинення розгляду питання про звільнення Олександра Беця з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

17 лютого 2022 року ВРП на підставі подання ВРЮ від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 прийняла Рішення про звільнення Беця з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді).

У зв`язку з прийняттям Рішення 22 лютого 2022 року ВРП прийняла Ухвалу про залишення без розгляду заяви Олександра Беця про звільнення з посади судді у відставку.

Аргументи позивача

Обґрунтовуючи протиправність Рішення,  Олександр Бець послався на безпідставність застосування ВРП пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1798-VIII, оскільки у його випадку відсутній факт неприйняття Верховною Радою рішення за внесеним ВРЮ поданням, що є обов`язковою передумовою для застосування цієї норми й ухвалення ВРП рішення про звільнення судді за таким поданням.

Крім того, позивач зазначає, що Рішення прийнято ВРП поза межами повноважень цього органу, оскільки він може приймати рішення тільки щодо суддів. При цьому позивач посаду судді вже не займав і був відрахований із штату суду відповідним наказом у зв`язку з досягненням 65-річного віку.

Також позивач посилався на невмотивованість Рішення щодо встановлення та наявності факту вчинення істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року №709/0/15-16 про внесення подання про звільнення судді не звільняє ВРП від обов`язку наведення відповідних мотивів.

Бець вказує і на порушення процедури прийняття Рішення ВРП в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності. Так, на переконання позивача, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення.

Однак ВРП не було вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення проступку минуло більше 8 років, відсутність окремого строку для прийняття рішення про звільнення судді не виправдовує втручання в права позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.

До того ж позивач вважає, що оскаржуване Рішення прийняте з порушенням заборони притягнення до відповідальності або покарання двічі за одне й те саме діяння.

У випадку позивача порушено як заборону подвійного переслідування, оскільки розгляд питання про звільнення судді відбувався двічі - Верховною Радою України та ВРП, так і заборону подвійного притягнення (покарання) за одне і те саме діяння, адже позивача вже звільняла Верховна Рада України.

У позові він також порушує питання про визнання протиправною і скасування ухвали ВРП від 22 лютого 2022 року про залишення без розгляду його заяви про звільнення з посади судді у відставку.

Позивач указує на протиправне позбавлення його права на відставку внаслідок бездіяльності ВРП щодо розгляду відповідної заяви у визначений законом місячний строк, а також внаслідок зловживання відповідачем дискреційними повноваженнями в частині визначення черговості розгляду підстав для звільнення судді з посади, адже питання про звільнення у відставку за його заявою від 13 липня 2021 року було внесено ВРП до порядку денного пізніше (22 лютого 2022 року), ніж питання про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішення КАС ВС

КАС ВС рішенням від 28 листопада 2022 року відмовив у задоволенні позову.

Суд зазначив, що оскаржуване в цій справі Рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України.

Суд зауважив, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні ВРЮ від 31 березня 2016 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення суддів з Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Це рішення ВРЮ є чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

Суд акцентував увагу на тому, що подальше скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року зумовило те, що станом на дату набрання чинності Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» за поданням ВРЮ від 8 червня 2016 року рішення Верховної Ради України не прийнято.

Указане подання ВРЮ по суті залишилося без реалізації, адже за процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, суддю, обраного безстроково, могла звільнити Верховна Рада, що з огляду на те, як було прийнято це рішення (Постанова від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ) і результат його судового оскарження (вказану Постанову суд визнав незаконною і скасував), зроблено не було.

Також, за висновком суду, у спірних правовідносинах ВРП не притягала Олександра Беця до відповідальності повторно (за одне і те ж). Вид відповідальності щодо позивача вже обрала / застосувала ВРЮ своїм рішенням від 31 березня 2016 року. Відповідач по суті реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

За процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею-позивачем присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.

Рішення із цього приводу парламент приймав лише на підставі відповідного подання ВРЮ, за результатами розгляду якого міг або підтримати його, прийнявши постанову про звільнення Олександра Беця з посади судді за порушення ним присяги, або ні, якщо, наприклад, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була б недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені в рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності (стягнення), оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.

За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

Так, у цій справі встановлено, що ВРЮ рішенням від 31 березня 2016 року прийняла рішення № 709/0/15-16, законність якого перевірив і підтвердив суд (справа № 800/25/17 (800/274/16), внесла до Верховної Ради України подання про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Верховна Рада підтримала зазначене подання, прийнявши Постанову від 29 вересня 2016 року, якою звільнила суддю з посади.

Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і з цих підстав цей суд визнав її незаконною і скасував (рішення від 11 листопада 2019 року).

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Отже, можна зробити висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади не може вважатися завершеною, а подання ВРЮ, на підставі якого суддя є притягнутим до дисциплінарної відповідальності з обранням йому виду стягнення, - розглянутим.

У контексті обставин справи, яка розглядається, це означає, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1627-VIІІ цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Отже, доводи скаржника щодо відсутності у його справі факту неприйняття Верховною Радою України рішення за внесеним ВРЮ поданням, а відтак і протиправності застосування ВРП пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1798-VIII й ухвалення нею рішення про звільнення судді за таким поданням ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону і не заслуговують на увагу.

Після скасування зазначеної вище Постанови ВР подання ВРЮ від 8 червня 2016 року не було реалізоване та залишилось чинним.

Після набрання чинності законами №1401-VIII та 1402-VIII, а також 1798-VIII у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення суддів тепер наділена лише ВРП.

Передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений, але вже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

Станом на цей час рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року про внесення Верховній Раді відповідного подання було чинним, відтак й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді Олександра Беця ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), - встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним / застосованим.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що з набранням чинності зазначеними вище законами відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була, і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наведених обставин немає підстав вважати, що ВРП притягнула позивача до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності (стягнення) щодо Олександра Беця уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 31 березня 2016 року, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Отже, оскільки після 30 вересня 2016 року ВРП є органом, уповноваженим ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ВРП правомірно розглянула подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII і ухвалила за наслідками його розгляду оскаржуване в цій справі Рішення.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону №1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 17 лютого 2022 року №13 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 14 членами, які брали участь у його ухваленні.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII, для скасування спірного Рішення відповідача.

Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення він не був суддею Апеляційного суду міста Києва, оскільки наведене не змінює того, що того, що суддя, обраний безстроково, звільняється органом який його обрав. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення

Положення законів № 2453-VI і № 1798-VIII у редакції, чинній на момент вчинення суддею дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 1798-VIII, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 1798-VIII (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 1798-VIII після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

Стаття 32 Закону № 1798-VIII нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку після набрання чинності Законом №2453-VI (у редакції Закону №192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18).

Дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у лютому 2014 року.

31 березня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно позивача, прийняла рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення цього судді з посади за порушення присяги. Законність цього рішення, яким позивач був притягнутим до відповідальності з обранням виду дисциплінарного стягнення, підтвердив суд.

КАС ВС правильно зауважив, що саме з прийняттям ВРЮ цього рішення від 31 березня 2016 року обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

З урахуванням наведеного доводи скаржника про недотримання строку притягнення його до відповідальності є помилковими.

Щодо права на відставку

У цій справі підстави для вирішення питання про звільнення Беця з посади судді Апеляційного суду на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України виникли раніше, ніж позивач виявив бажання звільнитись у відставку, адже 2 січня 2020 року ВРП отримала від Апарату Верховної Ради України матеріали за поданням ВРЮ від 6 червня 2016 року про звільнення позивача з посади за порушення присяги, а заява цього судді про звільнення його у відставку подана 13 липня 2021 року.

У випадку розгляду дисциплінарної скарги на дії судді та одночасного подання таким суддею заяви про звільнення його у відставку пріоритетному застосуванню підлягає норма, яка передбачає зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади з визначеної пунктом 4 частини шостої   статті 126 Конституції України підстави до закінчення розгляду наявних дисциплінарних скарг на дії цього судді.

Тим самим право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотриманням високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 9901/75/19, провадження № 11-646заі19).

Отже, у ВРП були обґрунтовані підстави для постановлення ухвали від 15 лютого 2022 року № 122/0/15-22 про зупинення розгляду заяви про звільнення Беця у відставку.

У зв`язку з ухваленням 17 лютого 2022 року (до закінчення встановленого пунктом 15.8 Регламенту дев`яностоденного строку) Рішення про звільнення Беця з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України підстави зупинення розгляду питання про звільнення у відставку відпали, натомість виникла передбачена пунктом 15.7 Регламенту підстава для постановлення оскаржуваної Ухвали про залишення заяви судді без розгляду.

Наведене не свідчить про порушення ВРП права судді Беця на відставку, адже таке право може бути використане суддею, якщо до подання відповідної заяви ним не допущено дій, які зумовлюють ухвалення компетентними органами рішення про його звільнення з посади судді з інших підстав. І, як слушно зауважив суд першої інстанції, таке обмеження переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві з огляду на те, що пільги й переваги, які мають судді у відставці, є невід`ємною складовою суддівського статусу, який, своєю чергою, передбачає належне та добросовісне здійснення суддею своїх повноважень.

У випадку позивача, суддя, притягнутий 31 березня 2016 року до відповідальності з обранням йому звільнення з цієї посади як виду дисциплінарного стягнення не може бути звільнений з неї за іншою підставою - у зв`язку з поданням 13 липня 2021 року заяви про відставку. Інший підхід був би непропорційним меті інститутів дисциплінарної відповідальності судді та відставки судді.

Таким чином, право на відставку має реалізовуватись у системному взаємозв`язку з положеннями частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII, яка визначає особливий порядок розгляду відповідної заяви, за якого ВРП уповноважена зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

Щодо посилання скаржника на невиконання ВРП обов`язку розглянути заяву судді про звільнення з посади у відставку слід зауважити, що закон не передбачає можливості прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, зокрема, визначених пунктами 3 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП Ухвали про залишення без розгляду заяви про звільнення з посади судді у відставку він вже був притягнутим до дисциплінарної відповідальності з обранням йому стягнення та надалі звільнений із цієї посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що унеможливлювало розгляд по суті поданої ним як суддею заяви про звільнення із зазначеної посади.

З огляду на наявність передумов для звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за порушення присяги), Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що призначення розгляду питання про звільнення судді у відставку поза межами визначеного законом місячного строку для такого розгляду було пов`язане з існуванням обставин, що унеможливлювали його своєчасність та здійснення у визначених законом межах, тобто з існуванням чинного рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року.

Оскільки суд першої інстанції повно й правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, ВП ВС апеляційну скаргу Олександра Беця залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року - без змін.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.