Большая Палата Верховного Суда высказала позицию относительно полномочий Президента лишать дипломатических рангов

Президент Украины, реализуя предоставленные ему полномочия по присвоению высших дипломатических рангов, может принимать только решение по их присвоению. Такую позицию высказала Большая Палата Верховного Суда 24 ноября 2022 по делу по апелляционной жалобе представителя Президента Украины на решение КАС ВС по делу 9901/58/20 по иску бывшего народного депутата и экс-председателя постоянной делегации Верховной Рады Украины в ПАСЕ Владимира Арьева.

Дело касалось отмены Владимиром Зеленским части Указа Петра Порошенко о присвоении дипломатического ранга и, соответственно, пользования Арьевым дипломатическим паспортом.

БП ВС апелляционную жалобу представителя Президента оставила без удовлетворения, а обжалуемое решение КАС ВС – без изменений.

Вместе с тем, судья-докладчик БП ВС по данному делу высказал особое мнение, указав, что спорные правоотношения касаются особенности прохождения народным депутатом Украины публичной службы, поэтому был применен месячный срок для обращения в суд, апелляционная жалоба представителя Президента должна была быть частично удовлетворена, а исковое заявление Владимира Арьева должно было остаться без рассмотрения.

Обставини справи

Як народний депутат України VIII скликання Ар’єв в 2015 році був обраний Головою постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ.

У січні 2018 його було обрано віце-президентом ПАРЄ на один рік.

Міністр закордонних справ поданням від 26.04.2019 вніс Президенту України  пропозицію про присвоєння дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла, зокрема Ар’єву - Віце-Президенту ПАРЄ, Голові Комітету ПАРЄ з питань культури, освіти, науки і медіа.

Указом Петра Порошенка від 18.05.2019 №275 відповідно до статті 25 Закону  № 2449-VIII присвоєно цей дипломатичний ранг.  

Даний Указ був прийнятий на підставі подання Міністра закордонних справ Клімкіна.

Указом Президента України Володимира Зеленського від 11.09.2019 № 680/2019 «Про скасування деяких указів Президента України» скасовано як такий, що видано безпідставно Указ Порошенка про присвоєння дипломатичного рангу Ар’єву.

У березні 2019 Володимир Ар’єв звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента, в якому просив визнати протиправним та скасувати Указ №680/2019 в частині, яка його стосується.

Позов обґрунтував посиланням на протиправність оспорюваного ним Указу з огляду на те, що відповідно до положень ч. 15 статті 25 Закону №2449-VIII «Про дипломатичну службу» він міг бути позбавлений дипломатичного рангу лише за рішенням суду.

Щодо можливості присвоєння йому дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла, послався на те, що він обіймав керівні посади в ПАРЄ, що в силу положень частини шостої статті 22 вказаного Закону надавало  можливість присвоєння Президентом за поданням Міністра закордонних справ дипломатичного рангу, як громадянину України, який обіймав керівні посади в секретаріатах, органах міжнародних організацій та закордонних юрисдикційних органах, членом або учасником яких є Україна.

Зміст рішення суду попередньої інстанції

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 12 липня 2021 року позов задовольнив: визнав протиправним і скасував Указ № 680/2019 у частині скасування Указу від 18 травня 2019 року № 275 «Про присвоєння дипломатичних рангів» в частині, яка стосується присвоєння дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник Президента України Володимира Зеленського подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам КАСУ, зокрема засадам верховенства права, законності та обґрунтованості.

Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що Конституцією України встановлено виключний перелік дипломатичних рангів, у присвоєнні яких безпосередньо бере участь Президент, оскільки перелік таких рангів уточнено в спеціальному законі, а не в Конституції.

Представник Президента наполягає на тому, що оскаржуване судове рішення не відповідає критерію законності, оскільки встановлення невідповідності указів Президента України Конституції України не відноситься до завдань адміністративного судочинства та є виключною компетенцією Конституційного Суду України.

На думку представника відповідача, правових підстав для присвоєння дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла не було, оскільки позивач станом ані на день направлення Міністром закордонних справ України подання про присвоєння дипломатичного рангу - 26 квітня 2019 року, ані на дату видання Указу № 275 - 18 травня 2019 року не обіймав керівну посаду в органах міжнародних організацій.

До того ж Указом № 275 Ар’єву було присвоєно вищий дипломатичний ранг як голові Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ. На зазначену посаду позивач не обирався і не призначався ПАРЄ. Відтак статус Ар’єва як голови Постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ, який є народним депутатом України, не відноситься до керівних посад в органах міжнародних організацій у розумінні абзацу першого частини шостої статті 22 Закону № 2449-VІІІ. У зв`язку із цим оскаржуваним Указом було скасовано Указ №  275 , зокрема в частині присвоєння дипломатичного рангу Ар’єву, як такий, що виданий безпідставно.

Представник Президента також зазначив, що в частині п`ятнадцятій статті 25 Закону №2449-VІІІ законодавець закріпив судовий порядок позбавлення присвоєних дипломатичних рангів саме для дипломатичних службовців. У випадку позивача вказана норма застосовуванню не підлягає, оскільки він не є дипломатичним службовцем.

На переконання представника відповідача, Президент реалізував своє конституційне повноваження - видав оскаржуваний Указ, яким скасовувались попередньо видані укази у зв`язку з відсутністю правової підстави для присвоєння вищого дипломатичного рангу народним депутатам України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Для надання правової оцінки спірним правовідносинам Великій Палаті Верховного Суду необхідно було спочатку визначити правову природу оскаржуваного акта, а також повноваження Президента України та спосіб їх реалізації у спірних правовідносинах.

Щодо предметної юрисдикції спору та правової природи оскаржуваного Указу Президента України

Як зазначила ВП ВС, Укази Президента України можуть мати нормативний характер (нормативно-правові акти) та ненормативний (індивідуальні акти).

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України встановлені статтею 266 КАС України, правила якої згідно з положеннями пункту 1 частини першої цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно акти, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням ним публічно-владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких актів, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України (незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер) як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності.

Однак, як зазначено у цьому ж Рішенні КСУ, такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

Відтак під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З наведених у позовній заяві підстав позову слідує, що Ар’єв не ставив питання щодо конституційності оскаржуваного Указу Президента України, а наполягав саме на його незаконності з огляду на те, що відповідач, скасовуючи індивідуально-правовий акт, діяв протиправно, порушуючи належну правову процедуру.

Крім того, він заявляв вимоги про визнання протиправним і скасування Указу Президента, який, виходячи з його змісту, правової природи, видових ознак і предмета регулювання, є актом індивідуальної дії, стосується суб`єктивних прав та інтересів позивача у відносинах з приводу присвоєння дипломатичного рангу, створює певні юридичні наслідки для нього, оскільки скасовує попередній акт.

Із зазначеного слідує, що оскаржуваний Указ Президента України є актом індивідуальної дії й безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача з приводу присвоєння йому дипломатичного рангу, у зв`язку із чим Ар’єв і звернувся до адміністративного суду. При цьому предмет спору виник саме у цих правовідносинах і серед його підстав не міститься вимог щодо оскарження спірного Указу відповідача з мотивів його неконституційності.

Відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір є публічно-правовим і на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Той факт, що укази Президента України, які відповідають ознакам акта індивідуальної дії, можуть бути об`єктом судового конституційного контролю у випадках їх оскарження з підстав їх неконституційності чи порушення конституційної процедури у процесі їх прийняття, автоматично не виключає ці укази з-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках.

Відтак доводи скаржника щодо невідповідності рішення суду першої інстанції критерію законності через виключну прерогативу встановлення невідповідності указів Президента України Конституції України не є застосовними у цих правовідносинах. Представник відповідача зазначив правильну позицію стосовно того, що встановлення відповідності указів Президента України Конституції України є повноваженнями Конституційного Суду України, однак не врахував, що підставою оскарження Указу № 680/2019 у цій справі не є встановлення його відповідності чи невідповідності Конституції України.

Щодо повноважень Президента України та способу їх реалізації у спірних правовідносинах

Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).

Повноваження Президента визначені статтею 106 Конституції України, відповідно до пункту 24 частини першої якої Президент присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини, а згідно з пунктом 31 частини першої цієї статті Президент здійснює інші повноваження, визначені Конституцією.

Водночас варто звернути увагу на те, що Конституція не містить положень, відповідно до яких Президент уповноважений, серед іншого, позбавляти відповідних дипломатичних рангів, зокрема шляхом скасування попереднього указу.

Частиною третьою статті 106 Конституції визначено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виданий Президентом України Указ № 275 є індивідуальним актом, який був реалізований і вичерпав свою дію фактом його виконання, а саме присвоєнням Ар’єву дипломатичного рангу, а тому цей Указ не може бути скасований відповідачем.

Водночас з огляду на частину п`ятнадцяту статті 25 Закону № 2449-VІІІ дипломатичний службовець, якому присвоєно дипломатичний ранг, може бути позбавлений дипломатичного рангу за рішенням суду. У разі припинення дипломатичним службовцем громадянства України позбавлення дипломатичного рангу здійснюється органом чи посадовою особою, які його присвоїли.

Аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку, що Президент України може позбавити особу дипломатичного рангу лише у випадку припинення дипломатичним службовцем громадянства України та лише за умови, що Президент України був суб`єктом присвоєння відповідного дипломатичного рангу.

За загальним підходом, висловленим Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 та від 13 травня 1997 року № 1-зп, суб`єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між суб`єктами владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий підхід є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки спір у цій справі так само виник з приводу оскарження індивідуального акта разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання.

З огляду на викладене ВП ВС вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо присвоєння вищих дипломатичних рангів, може приймати лише рішення щодо їх присвоєння. Відтак Указ Президента України № 680/2019 в оскаржуваній частині підлягає скасуванню як такий, що виданий поза межами повноважень Президента України.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила залишити апеляційну скаргу представника Президента без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 липня 2021 року - без змін.

Окрема думка

Разом з тим, суддя-доповідач ВП ВС Олександр Золотнікова по цій справі висловив окрему думку.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

«Вважаю помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду про розгляд справи по суті заявлених позовних вимог з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначено у статті 266 КАС України.

На підставі частин першої - третьої та п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За правилами частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи обставини звернення Володимира Ар’єва з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України, слід дійти висновку, що нормою вказаної статті КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Як убачається з матеріалів справи, Володимир Ар’єв звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування Указу № 680/2019 в частині скасування Указу № 275 щодо присвоєння позивачу дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла.

Суд першої інстанції установив, що присвоєння позивачу дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла Указом № 275 пов`язано з тим, що Ар’єв був на той час Головою Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ, Віце-президентом ПАРЄ та Головою комітету ПАРЄ з питань культури, освіти, науки та медіа, що також зазначено у поданні Міністра закордонних справ України від 26 квітня 2019 року № 201/11-910/5-1583 до Президента України щодо присвоєння позивачу вказаного рангу.

ПАРЄ - це один з двох головних статутних органів Ради Європи; консультативний орган, що складається з представників парламентів усіх держав-членів.

Як установив суд першої інстанції, Володимир Ар’єв як народний депутат України VIII скликання у 2015 році був обраний Головою Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ .

Отже, він був обраний до Постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ саме як народний депутат України.

За нормами статей 75 та 76 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, конституційний склад якої складає чотириста п`ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п`ять років.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України» (далі - Закон № 2790-XII) народний депутат України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 20 Закону № 2790-XII визначено, що гарантії трудових прав народного депутата встановлюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами України.

На підставі пункту 25 частини першої статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (чинний на час виникнення спірних правовідносин) національні публічні діячі - це фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років визначені публічні функції в Україні, зокрема народні депутати України.

Указана норма знайшла своє відображення в пункті 37 частини першої статті 1 Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (чинного на сьогоднішній день).

Отже, народний депутат України є особливим суб`єктом публічної служби, який здійснює формування та забезпечення проведення державної політики в усіх сферах суспільного життя через, зокрема, здійснення повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Як установлено матеріалами справи, Указом № 275 Ар’єву було присвоєно дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла саме як народному депутату України, що підтверджується, зокрема: службовою запискою керівника Головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції Адміністрації Президента України від 06 травня 2019 року № 13-32/129; доповідною запискою щодо присвоєння дипломатичних рангів Головного державно-правового департаменту Адміністрації Президента України від 10 травня 2019 року № 017/18710-01; пояснювальною запискою Міністра закордонних справ України до проєкту Указу Президента України «Про скасування деяких указів Президента України» від 04 вересня 2019 року; доповідною запискою до проєкту Указу Президента України «Про скасування деяких указів Президента України» Головного управління законодавства з питань державного будівництва Директорату з питань правової політики Офісу Президента України від 04 вересня 2019 року № 017/43011-01; службовою запискою керівника Головного управління з питань зовнішньої політики Директорату з питань зовнішньої політики Офісу Президента України від 06 вересня 2019 року № 13-04/337 (т. 1; а. с. 112, 113; 114, 115; 102-106; 98, 99; 109 відповідно).

Ураховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 122 КАС України, оскільки спірні правовідносини стосуються особливості проходження народним депутатом України публічної служби.

Строком звернення до адміністративного суду є проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Оскаржуваний Указ № 680/2019 було офіційно оприлюднено шляхом опублікування в «Офіційному віснику Президента України» 19 вересня 2019 року, що є початком перебігу строку звернення до суду.

Проте позивач звернувся до суду з відповідним позовом до Президента України лише 03 березня 2020 року, тобто зі значним пропуском установленого процесуальним законом місячного строку, не зазначивши поважні причини його пропуску.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду мала застосувати до спірних правовідносин положення частини третьої статті 123 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, у зв`язку із чим частково задовольнити апеляційну скаргу представника Президента України, скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовну заяву Володимира Ар’єва без розгляду», - зазначив суддя ВП ВС, доповідач по цій справі.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш telegram-канал t.me/sudua и на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.