Стала известна аргументация судей Верховного Суда, которые отменили Указ Зеленского об увольнении судьи КСУ Касминина

Как ранее писала «Судебно-юридическая газета», Верховный Суд в составе коллегии судей Кассационного административного суда Людмилы Ересько, Мирославы Билак, Андрея Жука, Андрея Загороднюка, Жанны Мельник-Томенко 27 октября отменил указ Владимира Зеленского об увольнении судьи КСУ Александра Касминина. Напомним, 27 марта 2021 года Владимир Зеленский своим указом отменил Указы Виктора Януковича о назначении судьями Конституционного Суда Украины Александра Тупицкого и Александра Касминина. Владимир Зеленский тогда объяснил это «аудитом указов Виктора Януковича».

Теперь стала известна аргументация этого решения КАС ВС (дело №П/9901/97/21).

Аргументи сторін

Отже, 29 березня 2021 року Олександр Касмінін звернувся до КАС ВС як суду першої інстанції із позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, у якій просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента від 27 березня 2021 року №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення О. Касмініна суддею Конституційного Суду України».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, після видання Указу Президента України від 17 вересня 2013 року позивач склав присягу судді Конституційного Суду України, після чого понад 7 років працював суддею цього Суду, а тому позивач вважає, що відповідач позбавлений законодавчої можливості скасовувати власний акт індивідуальної дії про його призначення, який вичерпав свою дію. Скасування акту індивідуальної дії про призначення особи на посаду судді після його реалізації та вичерпання своєї дії порушує стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, на що указано в аналогічних правових позиціях судів касаційної інстанції у справі №5/573 (провадження № К-31177/09) та у справі №9901/286/19.

Позивач наголошує на безпідставному та необґрунтованому посиланні відповідача в оскаржуваному Указі на нормативно-правові акти. Зокрема, Закон України «Про національну безпеку України» не передбачає ні повноважень, ні права Президента України на скасування Указу Президента України про призначення суддею Конституційного Суду України. Так само, як і Заява Верховної Ради України у зв`язку із сьомою річницею початку Євромайдану та подій Революції Гідності від 17 лютого 2021 року № 1240-ІХ не надає відповідачу права на скасування Указу Президента України про призначення судді Конституційного Суду України, позаяк сам по собі юридичний факт призначення позивача суддею Конституційного Суду України Януковичем В.Ф. у 2013 році не є загрозою для національної безпеки чи оборони України чи законодавчою підставою для скасування рішення про призначення позивача.

27 квітня 2021 року на адресу Верховного Суду через канцелярію суду надійшов письмовий відзив Президента України, від імені якого в порядку самопредставництва діє Пантюхова Л.Р., у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог Олександра Касмінна , оскільки уважає їх безпідставними, а справу такою, що підлягає закриттю, оскільки, на думку відповідача, даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В обґрунтування відзиву зауважено, що під головуванням Президента України Володимира Зеленського 19 березня 2021 року відбулося чергове засідання Ради національної безпеки і оборони України, на якому, серед іншого, було розглянуто питання розслідування справ про державну зраду.

Зокрема, у зв`язку із рішенням суду, який визнав Віктора Януковича винним у вчинені державної зради, на даному засіданні РНБО було обговорено питання щодо проведення аудиту та аналізу всіх його указів за часи перебування на посаді Президента стосовно наявності в них рішень, які можуть загрожувати безпеці та інтересам України.

З огляду на зазначене, Службою безпеки України було розпочато моніторинг виданих екс-Президентом нормативно-правових актів, за наслідком якого листом від 26 березня 2021 року №99/147 подано Президенту України пропозицію про доцільність скасування в рамках чинного законодавства України, зокрема, указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення О. Касмініна суддею Конституційного Суду України».

Вказану пропозицію обґрунтовано тим, що цей суддя, серед інших, надалі голосував за рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020. Прийняття такого рішення мало наслідком втрати чинності ряду норм антикорупційного законодавства (скасування кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації, позбавлення НАЗК ряду повноважень щодо протидії корупції тощо) та призвело до дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні, дискредитації нашої держави на міжнародній арені щодо вжиття реальних та дієвих заходів із протидії корупції, чим створено потенційну загрозу державній безпеці України.

На підставі цієї інформації Служби безпеки України Президент України видав оскаржуваний Указ № 124, який на його переконання, прийнятий ним у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Твердження позивача про протиправність скасування Указу Президента України про призначення позивача на посаду, який є актом індивідуальної дії та який вичерпує свою дію після його реалізації, що виключає правову можливість після їх виконання (реалізації) подальше скасування цим же суб`єктом видання, на думку відповідача, спростовується практикою Конституційного Суду України, суддею якого є позивач (зокрема, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року у справі № 1-9/2020 (197/20).

Одночасно сторона відповідача просила врахувати, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 березня 2018 року у справі №800/120/14, характер формування Конституційного Суду України є політичним, а статус цього органу є відмінним від судів загальної юрисдикції.

На вимогу Суду представником Президента України Пантюховою Л.Р. надано додаткові пояснення щодо відповідності оскаржуваного Указу критеріям, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, у яких зауважено на безпідставності доводів позивача в частині відсутності у Президента України повноважень на видання оскаржуваного Указу, позаяк, на переконання відповідача, такі повноваження закріплені у частині третій статті 106 Конституції України, відповідно до якої Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України, та у статті 13 Закону України «Про національну безпеку України», згідно з приписами якої Президент України здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони та видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідач наголошує на необґрунтованості доводів позивача про те, що намір видати оскаржуваний Указ Президента України мав бути закріплений у Стратегії національної безпеки України, яка за визначенням, закріпленим у Законі України «Про національну безпеку України», є документом, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки. Оскільки предметом у даному спорі є акт індивідуальної дії, який виданий з метою недопущення створення окремими суддями Конституційного Суду України загрози державної незалежності та національної безпеки України, а також для захисту прав і свобод людини і громадянина, то, на переконання відповідача, посилання позивача на необхідність закріплення видання оскаржуваного Указу Президента України у Стратегії є некоректним.

На думку відповідача, не заслуговують на увагу і доводи позивача щодо дискримінації позивача за ознакою призначення на посаду із посиланням на рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України». Так, відповідач наполягає, що оскаржуваний Указ став наслідком аудиту Указів Президента України, підписаних В.Януковичем, а також встановлення Службою безпеки України фактів, які можуть свідчити про загрозу безпеці та інтересам України (лист Служби безпеки України, який містить інформацію про голосування позивачем за рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020). З урахуванням наведеного, а також підкреслюючи, що означене рішення Конституційного Суду України підтримано, з-поміж інших суддів, призначених за квотами Верховної Ради України та з`їздом суддів України, лише двома суддями цього суду, які були призначені В. Януковичем, відповідач уважає, що відсутні будь які ознаки дискримінації щодо позивача у зв`язку з прийняттям оскаржуваного Указу лише відносно цих двох суддів.

За таких обставин, відповідач уважає, що оскаржуваний Указ відповідає усім критеріям правомірності рішення, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, а права позивача обмежені в обсязі, необхідному для захисту національної безпеки та державної незалежності України, тобто з дотриманням балансу, а наслідки для особи у вигляді скасування призначення є пропорційними загрозам, створеним позивачем під час своєї професійної діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 4 червня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Президента України, від імені якого діяли уповноважені особи в порядку самопредставництва, про закриття провадження у справі з підстав неналежності цього спору до юрисдикції адміністративних судів.

Усною ухвалою КАС ВС відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про залучення до участі в справі третьої особи Служби безпеки України, у зв`язку з необґрунтованістю клопотання.

Ухвалою КАС ВС від 27 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Президента України про зупинення провадження у справі №9901/97/21 до вирішення Конституційним Судом України справи №1-4/2021(133/21) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указів Президента України «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» від 29 грудня 2020 року № 607, «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» від 26 лютого 2021 року № 79, «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» від 27 березня 2021 року № 124.

Ухвалою КАС ВС від 27 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Президента України, від імені якого діяли уповноважені особи в порядку самопредставництва, про закриття провадження у справі з підстав відсутності спору.

КАС ВС дійшов таких висновків.

Конституційний Суд України з огляду на його правову природу виокремлений у самостійну та відмінну від судів інституцію, що обумовило і відмінність статусу суддів цього Суду.

Повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України.

За змістом пункту 31 статті 106 Конституції України Президент України, крім визначених у цій статті повноважень, здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією України.

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

За приписами статті 149 Конституції України (у редакції Закону № 1401-VIII) незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду України гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю Конституційного Суду України у будь-який спосіб забороняється. Суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Законом № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 149-1, якою окремо встановлено підстави для звільнення з посади судді Конституційного Суду України, окремо - щодо припинення його повноважень.

Так частиною першою статті 149-1 Конституції України установлено, що повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: 1) закінчення строку його повноважень; 2) досягнення ним сімдесяти років; 3) припинення громадянства України або набуття ним громадянства іншої держави; 4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину; 6) смерті судді Конституційного Суду України.

Частиною другою статті 149-1 Конституції України установлено, що підставами для звільнення судді Конституційного Суду України з посади є: 1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності; 3) вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Частиною третьою статті 149-1 Конституції України установлено, що рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду України Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу.

Законом № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 151-2, згідно якої рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У результаті змін до Конституції України прийнято Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII).

Статтею 1 Закону № 2136-VIII визначено статус Конституційного Суду України, відповідно до якого Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Засади діяльності Суду визначені статтею 2 цього Закону, за змістом якої Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.

За приписами статті 18 Закону № 2136-VIII статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та цей Закон. Особа набуває статусу судді Конституційного Суду з дня, що є наступним за днем призначення на посаду. Повноваження судді Конституційного Суду та гарантії його діяльності не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Частиною другою статті 20 Закону № 2136-VIII обумовлено, що припинення повноважень судді Конституційного Суду України у випадках, перелік яких наведено у частині першій цієї статті, що відповідає переліку, визначеному у частині першій статті 149-1 Конституції України, є підставою для припинення з ним трудових відносин, про що Голова Суду видає розпорядження.

За приписами частини першої статті 21 Закону № 2136-VIII рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу у випадках настання підстав, визначених у цій же частині статті 21 Закону № 2136-VIII, що кореспондує виключному переліку підстав, визначених у статті 149-1 Конституції України.

Проект Закону № 2136-VIII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська Комісія) за зверненням Президента України, за результатами якої Комісією схвалено висновок щодо проекту закону «Про Конституційний Суд України» № 870/2016, прийнятий на 109 Пленарній сесії 9-10 грудня 2016 року у м. Венеція.

У пункті 26 цього висновку Венеціанська Комісія позитивно оцінила нове положення про те, що Президент, парламент і з`їзд суддів, відповідно, не мають права звільняти суддів Конституційного Суду України, оскільки це усуває небезпеку тиску на суддю. Тому положення цього Закону в тій частині, що суддя цього Суду може бути звільнений тільки за рішенням щонайменше двох третин від загальної кількості суддів самого Конституційного Суду України сприйняті як такі, що відповідають міжнародним стандартам.

Отже за змістом приписів частини третьої статті 149-1 Конституції України та частини першої статті 21 Закону № 2136-VIII після призначення суддею Конституційного Суду України та складення присяги суддя цього Суду не може бути звільнений суб`єктом призначення, що є гарантією його незалежності від цього органу призначення.

Юридичні позиції щодо визначення повноважень Президента України виключно Конституцією України висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, 15.09.2009 N21-рп/2009, від 10.04.2003 N7-рп/2003, від 07.04.2004 N9-рп/2004, від 16.05.2007 N1-рп/2007.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував й на те, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.

Суд конституційної юрисдикції наголосив, що Основним Законом України передбачено обов`язковість існування одних органів державної влади і можливість утворення інших, чітко визначено суб`єктів і порядок формування кожного органу державної влади, сферу його діяльності та/або предмет відання. В Основному Законі України закріплено виключний перелік посадових осіб, у призначенні та звільненні яких безпосередньо бере участь Президент України, що свідчить про неможливість розширення на законодавчому рівні цього переліку. Визначення в Конституції України найменування органу державної влади, його кількісного складу, порядку формування, суб`єктів призначення/обрання та звільнення його членів та/або керівника тощо унеможливлює зміну засад діяльності такого органу інакше ніж шляхом внесення змін до Основного Закону України.

Реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання Указів про призначення суддів Конституційного Суду України.

Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов`язаних з формуванням Конституційного Суду України, в тому числі й шляхом скасування раніше виданих актів з кадрових питань (у даному випадку стосовно призначення судді Конституційного Суду України на цю посаду), Основним Законом України не передбачено.

Варто зауважити, що оскаржуваний Указ № 124 не призвів ні до звільнення ні до припинення повноважень позивача, як судді Конституційного Суду України, в порядку та спосіб, визначених статтею 149-1 Конституції України та статтями 20 і 21 Закону № 2136-VIII (рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду, ухвалене щонайменше двома третинами від його конституційного складу Конституційного Суду України, або розпорядження Голови Суду про припинення з позивачем трудових відносин), оскільки не утворив підстав, установлених цими нормами, з настанням яких Конституція України та Закон № 2136-VIII пов`язують необхідність застосування такого порядку та способу.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд, має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19).

Тотожний підхід був застосований судом касаційної інстанції у справі № 5/573 (провадження № К-31177/09), предмет спору в якій, як і у справі, що розглядається, стосувався оскарження акта індивідуальної дії, яким скасовано Указ Президента України від 25 березня 2004 року № 368/2004 про призначення суддею Конституційного Суду України. У цій справі суд дійшов висновку, що оскільки Указ Президента України про призначення особи суддею Конституційного Суду України виконано, а саме: позивачка прийнявши присягу, вступила на посаду судді Конституційного Суду України і приступила до виконання обов`язків, то цей Указ вичерпав свою дію і не може бути скасованим після його виконання.

Колегія суддів не бачить перешкод для поширення цих висновків на спірні правовідносини, які також виникли з приводу оскарження індивідуального акта разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання.

Не спростовують такого висновку й посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №9-р/2020, та низку інших рішень Конституційного Суду України. З цього приводу колегія суддів зазначає, що вищезгадані Рішення Конституційного Суду України дійсно ухвалені щодо актів індивідуальної дії, однак ці справи були розглянуті КСУ у межах процедури конституційного провадження й такі акти не були скасовані, а були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень. Вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Президента України (в тому числі й актів індивідуального характеру) прямо передбачена Основним Законом України (стаття 150) серед повноважень Конституційного Суду України, який, до того ж, на відміну від справи, що розглядається, не виступав суб`єктом прийняття таких актів і у тих випадках, коли не йшлося про скасування виданих раніше власних індивідуальних актів після їх виконання.

Скасування Указу Президента про призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України створює ситуацію повної правової невизначеності не тільки щодо визначення його статусу протягом цих семи років, а також щодо наслідків такого акту для легітимності рішень Конституційного Суду України, у складі якого він приймав участь як суддя цього Суду.

За таких обставин Указ Президента України від 27 березня 2021 року №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення О.Касмініна суддею Конституційного Суду України» спричинив перешкоджання у здійсненні позивачем повноважень судді Конституційного Суду України, що є втручанням у право позивача на проходження публічної служби (судді Конституційного Суду України) та гарантії незалежності, закріплені Конституцією України та Законом № 2136-VIII.

Сам по собі факт призначення Олександра Касмініна на посаду судді Конституційного Суду України Віктором Януковичем не є підставою для звільнення судді Конституційного Суду України чи припинення його повноважень за приписами статті 149-1 Конституції України та статей 20 та 21 Закону № 2136-VIII.

Реалізація Президентом України державної політики у сфері безпеки і оборони, відповідно до статей 3 та 13 Закону України «Про національну безпеку України» не дозволяє йому підміняти порядок призначення та звільнення суддів Конституційного Суду України, встановлений Конституцією України та Законом № 2136-VIII.

Також Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо підстав прийняття оскаржуваного Указу № 124, які головним чином ґрунтуються на тому, що судді Конституційного Суду України, призначені на посади указами, підписаними Януковичем , в тому числі і Касмінін , надалі голосували за рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, прийняття якого мало наслідком втрату чинності ряду норм антикорупційного законодавства (скасування кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації, позбавлення НАЗК ряду повноважень щодо протидії корупції тощо).

Суд враховує, що указане вище рішення Конституційного Суду України набуло великого суспільного резонансу та викликало загострення внутрішньої політичної ситуації на національному рівні та отримало жорстку критику Венеціанської Комісії, якою за зверненням Президента України здійснено оцінку конституційної ситуації, спричиненої рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-рп/2020, та ухвалено два висновки.

У контексті спірних правовідносин дотичними до цієї справи є висновки Венеціанської Комісії, викладені у пунктах 33 та 37 Висновку № 1012/2020 CDL-AD(2020)039, де відповідаючи на поставлені Президентом України питання (в частині надання висновку щодо ухвалення рішення суддями Конституційного Суду України за наявності можливого конфлікту інтересів, щодо додержання цим Судом процедури розгляду справи та ухвалення рішення, зокрема стосовно його обґрунтованості та дотримання меж конституційного подання), Комісія підкреслила, що Рішення Конституційного Суду України є остаточні та обов`язкові. Його рішення не бездоганні, однак остаточні, навіть коли їх можна вважати за помилкові.

Цей принцип закріплений у статті 151-2 Конституції України, згідно із яким рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Тому, попри обставини, викладені у Висновку (в частині визнаних Комісією порушень), Венеціанська Комісія, наголосила, що принцип верховенства права вимагає того, щоби рішення №13-р/2020 було виконане, пославшись при цьому на спільний лист Голів Венеційської комісії та GRECO, за змістом якого скасування рішення Конституційного Суду та звільнення всіх його суддів були б неконституційні та суперечили б принципу верховенства права (пункт 37 Висновку № 1012/2020 CDL-AD(2020)039).

Перевіряючи оскаржуваний Указ на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що Указ № 124 не відповідає пункту 1 частини другої цієї статті, а саме прийнятий не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним та скасування.  

Отже, КАС ВС вирішив:

Позов Олександра Касмініна до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Конституційний Суд України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України в частині задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Указ Президента України № 124/2021 від 27 березня 2021 року «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року №513 «Про призначення О. Касмініна суддею Конституційного Суду України».

Стягнути на користь Касмініна за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Президента України (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11) судовий збір у розмірі 908,00 гривень.

Разом з тим, рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення КАС ВС може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.