Верховний Суд вирішив питання про дію закону в часі у справі щодо права на гарантовану державою суму відшкодування за вкладами

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи (далі також – позивачка) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» (далі також – Уповноважена особа, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також – ФГВФО, відповідач 2) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Спірні правовідносини виникли у зв’язку з відмовою Уповноваженої особи включити фізичну особу до переліку вкладників, які мають право на гарантовану суму відшкодування за банківським вкладом з огляду на те, що відповідно до законодавства, чинного у період, коли позивачка працювала на посаді керівника відокремленого підрозділу банку, остання вважалася пов’язаною з банком особою.

Вважаючи таку відмову протиправною, фізична особа звернулася з позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення інформації про позивачку до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО; зобов`язано Уповноважену особу включити інформацію про позивачку до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посада керівника відокремлених підрозділів банку з 1 січня 2018 року не відноситься до посад пов`язаних з банком осіб. Суд вказав, що Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для невключення позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, станом на момент виникнення спірних правовідносин (з 19 грудня 2018 року).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для цілей застосування пункту 4 частини третьої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), позивачка у період з 27 листопада 2017 року по 5 січня 2018 року була пов`язаною з банком особою, а з 6 січня 2018 року по 27 листопада 2018 року після внесення змін до законодавства такою не вважалася. За таких обставин, протягом року до дня прийняття Національним банком України (далі - НБУ) рішення про віднесення ПАТ «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних (27 листопада 2018 року), позивачка у період з 27 листопада 2017 року по 5 січня 2018 року мала статус пов`язаної із цим банком особою, а отже, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд не здійснює відшкодування за її вкладами.

Верховний Суд не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу позивачки задовольнив, постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Ключовим питанням у цій справі було те, яка редакція Закону № 4452-VI та Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі – Закон № 2121-III) має бути застосована до спірних правовідносин.

Вирішуючи це питання, колегія суддів Верховного Суду врахувала, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що, за загальним правилом, спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб`єкта приватного права; у випадку оскарження бездіяльності - остання дата (момент) неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов`язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання обсягу відповідних повноважень суб`єкта владних повноважень або відповідної адміністративної процедури у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності дій, рішень або бездіяльності суб`єкта владних повноважень у момент їх фактичного здійснення (прийняття) або нездійснення (неприйняття), незалежно від інстанції, в якій вирішується спір, та тривалості розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.

Відступлення від такого підходу можливе у виняткових випадках, зокрема, за умови, коли суб`єкт приватного права мав «легітимні очікування» стосовно рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які не були реалізовані у зв`язку з тим, що суб`єкт владних повноважень прийняв протилежне рішення, обґрунтовуючи його законодавчими змінами.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що спірні дії (бездіяльність) відповідачів не відповідають критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, такі дії (бездіяльність) вчинені без урахування принципу пропорційності, а також без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення суб`єкта владних повноважень.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар

У цій справі Суд врахував, що після набрання чинності нової редакції статті 42 Закону № 2121-ІІI (на підставі Закону № 2210-VIII) посада директора відокремленого підрозділу була виключена з переліку посад, які відносяться до керівників банку, а отже, й з переліку посад, зайняття яких відносить осіб до пов`язаними з банком, тобто на момент запровадження у ПАТ «ВТБ Банк» тимчасової адміністрації (19 грудня 2018 року) та формування списків осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО, чинним було законодавство, відповідно до якого позивачка не вважалася пов`язаною з банком особою.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що у справах щодо оскарження бездіяльності Уповноваженої особи та ФГВФО щодо невключення фізичних осіб до списку (переліку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, правомірність такого невключення має оцінюватися судами на підставі законодавства, чинного на момент прийняття відповідачем відповідного рішення.

Постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/6181/19 (адміністративне провадження № К/9901/11320/20).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.