Оскарження постанов про накладення штрафу Держпраці: Позиція Верховного Суду

Повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про працю є лише підставою для інспекційного відвідування. Натомість порушення законодавства про працю повинне бути встановленим інспектором Управління Держпраці під час інспекційного відвідування. За таких обставин пояснення особи у кримінальному провадженні не можуть вважатися допустимими доказами правопорушення законодавства про працю.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 420/6528/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що Приватне підприємство «У» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області  у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 223 380 гривень 00 копійок.

Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржувана постанова відповідача не може вважатись законною, оскільки висновки перевірки не ґрунтуються на належних доказах, громадянин на об`єктах підприємства не виконував жодних робіт та під час проведення інспекційного відвідування ПП «У» цю особу не було виявлено. Щодо порушень, установлених при виконанні робіт, позивач зазначив, що ця особа виконувала певні роботи згідно з цивільно-правовою угодою, яка не визнавалася недійсною судом, нікчемність такого правочину також не підтверджується належними доказами.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що цивільно-правовий договір, укладений між громадянином та ПП «У» не містить істотних умов щодо обсягу роботи у кількісних показниках та який результат повинен бути переданий замовнику, а отже, у такий спосіб позивачем здійснено підміну трудових відносин. 

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим  постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295.

Відповідно до підпункту 4 пункту 5 Порядку № 295 підставою для здійснення інспекційних відвідувань є, зокрема, повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення (пункт 19 Порядку № 295).

Таким чином, повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про працю є лише підставою для інспекційного відвідування. Натомість порушення законодавства про працю повинне бути встановленим інспектором Управління  Держпраці під час інспекційного відвідування. За таких обставин пояснення особи у кримінальному провадженні не можуть вважатися допустимими доказами правопорушення законодавства про працю.

У цьому контексті судом першої інстанції встановлено, що у поясненні працівник не згадує ПП «У», такий не підписував пояснення та його особа не встановлювалася на підставі паспортного документа.

Отримавши від органів поліції таке пояснення, інспектори Головного управління Держпраці в Одеській області під час інспекційного відвідування не опитали прораба, на якого посилалася особа на предмет використання праці, не опитали інших працівників про те, чи відомо їм про таку особу, ця особа під час інспекційного відвідування не встановлена та позивач наполягає на тому, що така особа не працювала на підприємстві ПП «У» та ніколи не виконувала роботи для цього підприємства.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірність свого рішення, оскільки відсутні докази використання позивачем праці громадянина, особу якого не встановлено, а тому висновки, викладені в акті перевірки та в оскаржуваній постанові щодо цих обставин, є необґрунтованими.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції не спростував вищезазначених висновків суду першої інстанції.

Окрім цього, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач допустив щодо особи маскування (підміну) трудових відносин - цивільно-правовим договором.

ВС зазначив, що у касаційній скарзі позивач не погоджується із цим висновком суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що працівник надавав послуги ПП «Укрспецстрой» на підставі укладеного між сторонами цивільно-правового договору, а отже, відносини між позивачем та працівником не мали характеру трудових.

Колегія суддів вважає відповідні доводи позивача помилковими, а висновок суду апеляційної інстанції щодо допущення позивачем порушення трудового законодавства шляхом допуску до роботи особи без укладення трудового договору правомірним з огляду на наступне.

Так, ВС зазначив, що згідно з частиною другою статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між особою (виконавець) та ПП «У» (замовник) укладено цивільно-правовий договір , згідно з умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги із влаштування штукатурних робіт внутрішніх стін та перегородок на будівництві дитячого садка, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дані послуги (роботи).

Згідно з пунктом 2.1 вищезазначеного договору виконавець зобов`язаний надати послуги тимчасового електрозабезпечення освітлення, ремонту будівельного обладнання при необхідності на будівництві дитячого садка.

Відповідно до акта прийому наданих послуг до цивільно-правового договору  виконавець і замовник склали цей акт про те, що послуги (робота), передбачені договором, виконавцем були надані, а замовником прийняті, а саме влаштування штукатурних робіт внутрішніх стін та перегородок на будівництві дошкільно-навчального закладу загального типу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зазначений вище договір, укладений позивачем з виконавцем, не був спрямованим на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а був пов`язаний із самим процесом праці, оскільки у договорі не зазначено, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, відтак відносини мали триваючий характер, що є характерним для трудових функцій. Натомість позивачем допущено його до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі про непідпорядкування особи правилам внутрішнього трудового розпорядку, щодо відсутності у нього обов`язку бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватись графіку змінності та щодо відсутності регламентації процесу його праці, тривалості робочого часу, а також щодо неознайомлення його із трудовими права та обов`язками, неподання позивачу заяви про прийняття на роботу, не впливають на правильність зазначеного вище висновку суду апеляційної інстанції, оскільки не можуть беззаперечно свідчити про відсутність трудових відносин між позивачем та виконавцем робіт.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки висновки контролюючого органу про порушення позивачем трудового законодавства знайшли своє підтвердження стосовно одного працівника,  то постанова відповідача в частині накладення на позивача штрафу у розмірі 111690,00 грн, що відповідає санкції, передбаченій абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України, а саме становить тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення за одного працівника, щодо якого скоєно порушення, є обґрунтованою і не підлягає скасуванню, а отже, у цій частині суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про примусове відібрання біологічних зразків: ВС вказав на важливий аспект.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.