Чи може відкрите заволодіння чужим майном, вчинене без корисливого мотиву, кваліфікуватися як грабіж: позиція ВС

Відкрите заволодіння чужим майном, вчинене без корисливого мотиву, не може кваліфікуватися як грабіж (стаття 186 Кримінального Кодексу (КК). До такого висновку дійшла Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у справі № 596/1688/18.

Обставини справи

Органом досудового розслідування чоловік обвинувачувався в тому, що він 27 квітня 2018 року, керуючи автомобілем у межах населеного пункту с. Постолівка на Тернопільщині, побачив компанію неповнолітніх дітей, серед яких був і хлопець, який показав непристойний жест рукою. Обурившись діями малолітнього, чоловік наздогнав хлопця і шляхом ривка без застосування насильства відкрито вирвав з рук неповнолітнього мобільний телефон із приладдям до нього, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 719,17 грн. Викраденим майном він розпорядився на власний розсуд.

Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 грудня 2020 року, який залишено без зміни ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, чоловіка визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 186 КК (грабіж) та виправдано у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий апеляційний розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На думку прокурора, місцевий суд необґрунтовано визнав відсутність прямого умислу в діях обвинуваченого при заволодінні мобільним телефоном малолітнього, оскільки обвинувачений реально мав можливість розпорядитися майном. При цьому суд не дав правильну оцінку показанням свідків, що призвело до безпідставного виправдання обвинуваченого.

Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду. Колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що місцевий суд необґрунтовано визнав відсутність прямого умислу в діях обвинуваченого при заволодінні мобільним телефоном малолітнього, оскільки обвинувачений реально мав можливість розпорядитися майном. При цьому суд не дав правильну оцінку показанням свідків, що призвело до безпідставного виправдання обвинуваченого.

Суд вказав, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд повно і всебічно дослідив зібрані у справі докази, проаналізувавши їх, дійшов обґрунтованого висновку про те, що цими доказами винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК, не підтверджується, тому рішення суду про необхідність його виправдання є обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, колегія суддів зазначила, що, спростовуючи пред’явлене обвинувачення, суд перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких було пред’явлене обвинувачення, навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.

Зокрема, свої висновки суд обґрунтував дослідженими показаннями потерпілого, свідка, котрі підтвердили, що до батька хлопця з мобільного телефону сина зателефонував незнайомий чоловік і повідомив, що за неправильне виховання сина він забрав мобільний телефон, який йому непотрібний, і він викине його за 100 метрів. Аналогічно ці обставини підтвердили очевидці події, які вказали, що того дня, ідучи зі школи, хлопець показав середній палець водію автомобіля, який проїжджав.

Водій, вийшовши з транспортного засобу, наздогнав хлопця, свідки бачили в нього телефон, із якого він дзвонив його мамі, а потім з телефоном сів в автомобіль і поїхав. За таких обставин, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку, суди дійшли правильного висновку, що в діях чоловіка був відсутній умисел на вчинення грабежу, а саме корисливий мотив як складовий елемент суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 186 КК.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.