ВС розповів про неподання податкової звітності до контролюючого органу

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 803/637/17 та зазначив: саме по собі неподання податкової звітності до контролюючого органу не може свідчити про фіктивність діяльності Товариства.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що в травні 2017 року Ковельська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція, позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А» про визнання установчих документів недійсними.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Інспекція вказувала на те, що ТОВ «А» перебуває на обліку в Інспекції як платник податків й керівником товариства є особа, яка під час здійснення заходів податкового контролю 30 серпня 2016 року надала пояснення про те, що вона не має відношення до створення зазначеного суб`єкта господарювання і його діяльності, ніколи не була директором, засновником або бухгалтером відповідача, особисте майно чи грошові кошти до установчого фонду Товариства не вносила, його статуту не затверджувала й довіреності іншій особі для здійснення таких дій не надавала; крім того, на особу зареєстровані ще чотири суб`єкти господарювання (ТОВ «Ф», ТОВ «П», ТОВ «Б» та ТОВ «Н»), до діяльності яких вона також жодного відношення немає.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що  аналіз законодавства  дає підстави для висновку, що у разі виявлення ознак фіктивності суб`єкта господарювання (підприємництва) податковий орган вправі звернутися до суду з позовом про визнання установчих документів недійсними.

У свою чергу, стаття 55-1 ГК України закріплює ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи-підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення. Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами. Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні. При цьому, норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Як вже вказувалось в цій постанові та встановлено судами, Інспекція як на підставу для визнання недійсними установчих документів Товариства посилається на пояснення особи від 30 серпня 2016 року, у яких вона заперечує свою причетність до створення та діяльності ряду суб`єктів господарювання, в тому числі Товариства, відібрані у неї старшим оперуповноваженим ВОДПІ Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Проте, дослідивши останні, суди попередніх інстанцій вказали про неможливість прийняття їх до уваги, адже у них не відображено, на підставі якого саме документа встановлено особу, у якої відібрано пояснення; не допитано таку особу як свідка, підозрюваного або обвинуваченого, тобто не попереджено її про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а відтак достеменно не з`ясовано достовірність та щирість її показань про відсутність наміру створювати Товариство й займатися підприємницькою діяльністю.

Водночас суди застережили, що саме по собі неподання податкової звітності до контролюючого органу не може свідчити про фіктивність діяльності Товариства; до того ж, чинним законодавством не заборонено створення однією особою двох та більше юридичних осіб.

Крім того, суди врахували, що  він не є засновником Товариства з самого початку його діяльності, а є четвертим за рахунком його директором; при цьому, відносно нього чи інших осіб-директорів і учасників Товариства відсутні обвинувальні вироки, якими було б встановлено їх вину у здійсненні відповідачем фіктивної діяльності, як і відсутні судові рішення про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом від 22 липня 2016 року про передачу часток у статутному капіталі Товариства особи та призначення її директором, чи про визнання недійсними (фіктивними) договорів купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства, що укладені між ОСОБА_1 ОСОБА_6 і ОСОБА_5.

З огляду на наведені вище законодавчі приписи та встановлені у справі обставини, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив, у чому полягає дискреційне повноваження.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.