Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичних осіб до сільської ради про визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії.
У цій справі спір виник між позивачами та сільською радою стосовно відмови останньої у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачі їх у власність позивачів. В обґрунтування такої відмови відповідач послався на відсутність погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безпосередньо з ним.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивачі звернулися з адміністративним позовом до суду, в якому просили визнати протиправними та скасувати рішення сільської ради про відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передачі їх у власність позивачів та зобов’язати відповідача затвердити відповідні проекти.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили, виходячи з того, що позивачами дотримано процедуру отримання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, погодження яких здійснено відповідно до вимог чинного на час вчинення відповідних процедур законодавства, тому відповідач, посилаючись на відсутність погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безпосередньо з ним, безпідставно, без врахування змін у чинному законодавстві, відмовив позивачам у затвердженні проектів землеустрою.
Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу сільської ради залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходила з того, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що цей проект не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проекту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено частиною 9 статті 118 ЗК України.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України норми цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Стосовно відсутності погодження проекту землеустрою з сільською радою суд зазначив таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року № 5245-VI (далі - Закон № 5245-VI), який набрав чинності з 1 січня 2013 року, було внесено зміни до ЗК України, зокрема до статті 122, де розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності визначено відповідні управління Держземагентства (в подальшому Управління Держгеокадастру).
З урахуванням змін до ЗК України, внесених Законом № 5245-VI, з 1 січня 2013 року Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області було розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Дніпропетровської області до моменту передачі цих земель об`єднанням територіальних громад.
Водночас, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад» від 31 січня 2018 року № 60-р, розпочалась передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність.
При цьому колегія суддів звернула увагу на те, що з передачею земель сільськогосподарського призначення з державної власності в комунальну не відбулася зміна цільового призначення вказаних земель, а також на момент передачі спірних земельних ділянок у розпорядження органів місцевого самоврядування не змінився порядок розробки та погодження проектів землеустрою.
Отже, звертаючись до відповідача із заявами про затвердження проектів землеустрою, позивачами було подано проекти землеустрою, розроблені на підставі дозволів Головного управління Держгеокадастру та погоджені у порядку, визначеному Законом України «Про землеустрій» та ЗК України.
Дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту на території сільської ради, були видані Головним управлінням Держгеокадастру в межах повноважень та залишилися чинними.
Окремо колегія суддів зауважила, що приписи статті 117 ЗК України, як і інші нормативно-правові акти, якими регулюються земельні відносини відповідної категорії, не містять застережень щодо нечинності усіх попередньо виданих дозвільних документів, необхідних для одержання безоплатно у власність земельних ділянок, переданих з державної у комунальну власність, на час вчинення такої передачі.
Тобто, позивачі обґрунтовано розраховували на позитивне рішення у питанні передачі земельних ділянок у власність, з огляду на дотримання ними визначених законодавством процедур, отже, відмовляючи у затвердженні проектів землеустрою, відповідачем порушено справедливий баланс інтересів сторін.
На цій підставі Верховний Суд сформулював висновок про те, що з набранням чинності змінами земельного законодавства та делегуванням повноважень з управління землями сільськогосподарського призначення органам місцевого самоврядування, законодавством не зобов`язано зацікавлених осіб повторно отримувати дозволи на розроблення проектів землеустрою та не визначено, що раніше видані дозволи є нечинними; проекти землеустрою, розроблені на підставі отриманих раніше дозволів та погоджені відповідно до законодавства, чинного на момент, коли розпорядником земель сільськогосподарського призначення були управління Держгеокадастру, повинні бути затверджені у встановленому порядку органом місцевого самоврядування, який став розпорядником земель сільськогосподарського призначення.
Постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 160/5982/19 (адміністративне провадження № К/9901/20356/21).
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.