Чи повинен платити ЄСВ адвокат, якщо його адвокатська діяльність зупинена: ось що думає КАС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 520/6094/19 погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою  незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Відповідно до статей 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.

Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

З наведених вище положень Закону № 5076-VI суди резюмували, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу та, відповідно, не є тотожними з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не розповсюджується на правовідносини, в яких адвокатська діяльність була зупинена, як на цьому наполягає контролюючий орган.

Надаючи оцінку доводам контролюючого органу щодо того, що ані ПК України, ані Законом № 464-VІ не врегульовано особливостей сплати грошових зобов`язань самозайнятою особою у разі зупинення нею такої здійснення діяльності, суди виходили з того, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків («Серков проти України», заява № 39766/05, «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06) слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.

Верховний Суд у постановах від 5 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17, від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та від 5 березня 2020 року (справа № 824/509/19-а) досліджував проблематику питання щодо адміністрування Законом № 2464-VІ єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, та у своїх рішеннях зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Обставини справи

Позивач у період з 15 жовтня 2008 по 31 серпня 2016 року прийнятий на роботу за контрактом з Харківським національним економічним університетом, де обіймав посаду старшого викладача кафедри правового регулювання.

5 вересня 2016 року позивач отримав право на отримання пенсії за вислугу років.

У період з 3 квітня 2017 року по 26 серпня 2018 року працював за трудовим договором в Українській інженерно-педагогічній академії на посаді юрисконсульта та старшого викладача кафедри філософії, українознавства та політології, що підтверджується копією трудової книжки позивача.

З Витягу з Єдиного реєстру адвокатів України суди з`ясували, що позивач отримав свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю, однак, практичної адвокатської діяльності не здійснював.

24 січня 2018 року право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено, а 20 листопада 2018 року - припинено, на підставі відповідних заяв позивача.

Листами Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 24 жовтня 2018 року та від 3 квітня 2019 року позивача повідомлено, що за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 17457,66 грн, яку необхідно сплатити.

26 травня 2019 року позивач звернувся до ГУ ДФС у Харківській області зі зверненням про надання індивідуальної податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є найманим працівником.

Листом від 13 червня 2019 року № 2701/ІПК/20-40-13-02-11 ГУ ДФС у Харківській області надало позивачу письмову податкову консультацію, у якій зазначено, що у розумінні Закону № 2464-VI роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Платники єдиного внеску, визначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (особи, що отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності, й ті, які його не отримують), зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Не погоджуючись із наданою контролюючим органом податковою консультацією позивач оскаржив її до суду.

На обґрунтування позовних вимог вказував, що оскаржувана податкова консультація суперечить вимогам Податкового кодексу України та порушує його права, оскільки у спірний період він здійснював викладацьку діяльність за трудовим договором, й дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено. Натомість надана контролюючим органом податкова консультація фактично передбачає додаткове податкове навантаження на позивача та подвійне оподаткування.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що індивідуальна податкова консультація щодо визначення позивачу обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є найманим працівником, суперечить податковому законодавству, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Крім того, ККС відповість на питання, чи є субота неробочим днем.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.