Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 759/14973/17, в якій досліджував питання визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
З матеріалів справи відомо, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулося до суду з позовом до відповідачів про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Так, суть спору полягала в тому, що будівля, в якій проживали відповідачі, є гуртожитком при 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві. Відповідач був звільнений зі служби у 2016 році і на час звернення до суду з цим позовом не є працівником ГУ ДСНС України у м. Києві, його жінка у трудових відносинах з ГУ ДСНС України у м. Києві не перебувала та не перебуває, остання не відноситься до категорії осіб, які не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Право проживання та користування спірним житловим приміщенням інших членів сім`ї є похідним від права наймача. Відповідачі фактично не проживають у спірному приміщенні з лютого 2017 року і по час звернення до суду із цим позовом, що підтверджується актами про непроживання останніх.
Посилалося на те, що оскільки спірне житлове приміщення не звільнено відповідачами, воно позбавлено права користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
Враховуючи викладене, ГУ ДСНС України у м. Києві просило суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва позовну заяву ГУ ДСНС України у м. Києві задоволено.
Постановою Київського апеляційного суду рішення суду першої інстанції змінено у частині стягнення з відповідачів на користь держави судовий збір. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ВС зазначив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР, предметом доказування є причини відсутності понад встановлені строки.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
ВС нагадав, що відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УPCP), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Так, розглянувши спір та визнавши чоловіка та жінку їх та малолітню дитину такими, що втратили право користування жилим приміщенням та встановивши при цьому, що відповідачі тимчасово проживають у м. Кракові Республіки Польща, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 71 ЖК УРСР, тоді як вибуття у інше місце постійного проживання є підставою для застосування до таких правовідносин статті 107 ЖК УРСР, на яку позивач не посилався.
Також ВС зазначив, що статтею 71 ЖК УРСР визначено умови відповідно до яких особу, може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Так, аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання.
Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не дослідив доказів на підтвердження обставин непроживання відповідачів більше шести місяців у спірній квартирі у зв`язку із втратою інтересу до житла. Водночас суди зазначали, що факт встановлення лічильника холодної води 19 липня 2017 року та сплати за житлово-комунальні послуги доводять, що відповідачі не втрачають інтерес до спірного житлового приміщення.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, задовольняючи позов суд не дослідив належним чином доказів поважності причин непроживання у квартирі відповідачів, оскільки як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року надано дозвіл на виїзд за межі України до Республіки Польща дитині у супроводі матері без згоди батька у період з 13 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року, що свідчить про тимчасовий характер перебування за кордоном.
Тож, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідачі вселилися в кімнату в гуртожитку на підставі спеціального ордера, проявляють інтерес до спірного жилого приміщення, зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла на момент подання позову, то відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є їх єдиним «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Також судами у цій справі не враховано, що звільнення відповідача зі служби та виключення його з кадрів ДСНС України у відставку із зняттям із військового обліку не є підставою для припинення права відповідача на користування службовим жилим приміщенням.
Верховний Суд зазначив, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС розповів про особливості звільнення працівника за систематичне невиконання обов’язків.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.