Ставки земельного податку від сільської ради: позиція ВС

10 грудня 2021 року Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року у справі № 0940/2301/18 (провадження № К/9901/20508/19) за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Суд постановив, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовими актами з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які приймаються на підставі, за правилами і на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України й оприлюднюються в установленому цим Кодексом порядку.

Указані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв’язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом і, зокрема, у 2017, 2018 роках.

Обставини справи

26 червня 2018 року Пнівська сільська рада прийняла рішення «Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) на 2019 рік на території, що перебуває у підпорядкуванні Пнівської сільської ради». Це рішення було офіційно оприлюднене сільською радою на її офіційному вебсайті 29 червня 2018 року, тобто до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін, у 2019 році, й набрало чинності з 1 січня 2019 року. Позивач не вказував, що доступ до тексту і змісту оскаржуваного ним рішення органу місцевого самоврядування було ускладнено або ж він, з яких-небудь причин, взагалі не мав можливості ознайомитись з цим документом і не був обізнаний про його наявність.

Суть спору, зокрема, полягала в установленні того, чи рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2019 року, відмовив у задоволенні позову. Суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що Пнівська сільська рада не порушила приписів Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в частині дотримання обов’язкової регуляторної процедури під час розробки та прийняття акта, з огляду на те, що пунктом 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII установлено, що у 2018 році положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не застосовуються до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування.

У касаційній скарзі заявник наголосив на тому, що суди не врахували приписів частини дванадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Отже, оскільки оскаржуване рішення є регуляторним актом, на переконання скаржника, недотримання відповідачем обов’язкової регуляторної процедури під час його розробки, прийняття й оприлюднення в офіційних друкованих засобах масової інформації, безперечно, свідчить про протиправність спірного рішення.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши оскаржувані судові рішення, виключивши з їх мотивувальної частини висновки про те, що рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 26 червня 2018 року № 3-24/2018 «Про встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), на 2019 рік на території Пнівської сільської ради» є регуляторним актом відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

У решті оскаржувані судові рішення були залишені без змін.

Висновок Верховного Суду

Оскаржуване рішення сільської ради за своєю сутністю, юридичною природою і предметом регулювання є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань оподаткування місцевими податками та зборами. Такий акт, як це випливає з його змісту, виконує насамперед функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми. Жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ні Податковий кодекс України, ні Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Тому наведене рішення не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів статті 12 Податкового кодексу України визначає елементи податку, зокрема, об’єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, установлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Податкові відносини не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, про які йдеться в Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Податкові правовідносини як окремий і самостійний вид відносин унормовані Податковим кодексом України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України. Усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.

Податковий кодекс не містить жодних бланкетних або відсильних норм права, які б установлювали обов’язок застосовувати в податкових правовідносинах спеціальні правові процедури, визначені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Цей Кодекс не відносить зазначений Закон до актів податкового законодавства України, наведених у статті 3 Кодексу як вичерпний і остаточний перелік, який не підлягає розширеному тлумаченню.

Попри виконання відповідною радою свого обов’язку щодо прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів, правовідносини стосовно їх справляння та порядку адміністрування регламентуються відповідними положеннями Податкового кодексу України, які можуть бути змінені лише шляхом внесення законодавцем змін до «тіла» цього Кодексу й застосовуються безпосередньо та без здійснення аналізу їх регуляторного впливу. Сплата місцевих податків і зборів як безумовних платежів до місцевих бюджетів є конституційним обов’язком кожного, зокрема суб’єктів господарювання. Обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається. Отже, публічне обговорення питання податків, зокрема, за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на місцевому рівні, що суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.

На відносини, пов’язані з порядком і способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема з питань оподаткування місцевими податками та зборами, можливо поширити дію частини п’ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов’язковість опублікування нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному вебсайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу).

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.