За яких умов особу, яка відпрацювала визначену судом кількість годин громадських робіт, можна притягти до відповідальності за ухилення від відбування покарання: позиція ВС

Якщо засуджений до покарання у вигляді громадських робіт умисно ухилився від його виконання, попри те що під час досудового розслідування щодо нього за ч. 2 ст. 389 КК (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) відпрацював визначену вироком суду кількість годин громадських робіт, то це не виключає його кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт (ч. 2 ст. 389 КК). До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду за касаційною скаргою захисника на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року у справі № 185/4698/20.

Обставини справи

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року чоловіка засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у вигляді одного місяця арешту. Строк відбуття покарання ухвалено обраховувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ухвалено не обирати.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року вищевказаний вирок залишено без зміни.

За вироком суду, обвинуваченого визнано винуватим у тому, що він, будучи в належній формі ознайомлений із порядком та умовами відбування покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року у вигляді 200 годин громадських робіт, приступивши до відбування покарання за наказом начальника Державної установи «Павлоградська виправна колонія (№ 142)» від 30 жовтня 2019 року, протягом періоду з 30 жовтня 2019 року до 5 травня 2020 року допустив загалом 15 невиходів на громадські роботи без поважних причин. Станом на 26 травня 2020 року чоловік відпрацював всі 200 годин громадських робіт, призначених вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 вересня 2019 року.

У касаційній скарзі захисник просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважав, що суди допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, призначивши покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вказав на порушення права на захист, що виразилось у незабезпеченні обвинуваченому перекладача, у зв'язку із чим обвинуваченому було незрозуміло зміст обвинувачення, тому він не міг ефективно захищатися.

Зазначив про те, що суд не надав належної оцінки та не перевірив ті обставини, що обвинувачений не прибув для виконання робіт за станом здоров`я та через відсутність фінансів, про що повідомляв у телефонному режимі. Поряд із цим, звернув увагу на те, що на час пред`явлення підозри чоловік відпрацював всі 200 годин громадських робіт. На думку захисника, у діях його підзахисного відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України, оскільки умислу на ухилення від виконання покарання не було, на що вказує те, що він відпрацював згідно з визначеними графіком 150 годин.

Верховний Суд залишив без зміни вказані вище судові рішення. Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника в касаційній скарзі, які полягають у тому, що на час пред’явлення підозри обвинувачений відпрацював усі 200 годин громадських робіт, що свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, оскільки умислу на ухилення від виконання покарання в засудженого не було. Як убачається із матеріалів справи, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК, за обставин, установлених судом та викладених у вироку, є обґрунтованими та підтверджуються дослідженими в ході судового розгляду доказами.

Обвинувачений, будучи обізнаним про наслідки ухилення від покарання, свідомо ухилився від його виконання, що повністю визнав під час судового розгляду та що знайшло своє підтвердження в досліджених судом доказах. Під час досудового розслідування кримінального провадження, його розгляду судом першої інстанції, а також у ході апеляційного розгляду останній не надав жодних доказів на підтвердження поважності причин, які перешкодили йому виконати покарання у встановлений установою виконання покарань графік, що спростовує доводи сторони захисту про відсутність умислу в діях обвинуваченого на ухилення від виконання громадських робіт.

Доводи сторони захисту про те, що громадські роботи були виконані обвинуваченим на стадії досудового розслідування кримінального провадження, не спростовують висновків суду про наявність складу кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого. Суд вказав, що ухилення від відбування громадських робіт – це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов`язку у вільний від роботи чи навчання час безоплатно виконувати суспільно корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випадку може полягати у нез`явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо.

На думку Суду, вказане кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 КК діянь. Тобто, виходячи з диспозиції ч. 2 ст. 389 КК, це кримінальне правопорушення не містить у собі як обов’язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки та вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у цій статті дій, тобто має формальний склад.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.