Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 640/15036/18, в якій досліджував питання надання житлового приміщення.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради про надання житлового приміщення взамін зруйновного. Позов мотивовано тим, що у період з 26 квітня 2011 року до 30 жовтня 2014 року він відбував покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби. На момент затримання був зареєстрований за місцем мешкання в квартирі. Зазначав, що після звільнення з місця позбавлення волі він прибув за адресою реєстрації, як указано в довідці про звільнення, але будинок виявився знесений.
Зазначав, що органом виконавчої влади були грубо порушені його конституційні права як громадянина України, та права, які гарантує мешканцям житлового фонду діючий Житловий кодекс Української PCP, зокрема порушено пункт 7 статті 71 Житлового кодексу України та статтю 47 Конституції України. Крім того, вважав, що органи міської влади повинні були надати житло з урахуванням норм житлової площі, встановленої ЖК Української PCP, враховуючи його права як мешканця квартири у знесеному будинку.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 2 грудня 2010 року).
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав того, що позивач на квартирному обліку в Управлінні обліку та розподілу житлової площі Департаменту житлового господарства Харківської міської ради не знаходиться, а тому йому вимоги надати ізольоване жиле приміщення взамін квартири з урахуванням норм, встановлених житловим законодавством України, є передчасними, не врахував, що позивач у цій справі не порушував питання про покращення житлових умов з порушенням правил черговості, а посилався на те, що його житло є зруйнованим, а він є соціально незахищеним і відповідно, на підставі 112 ЖК УРСР має право на належне житло, гарантоване Конституцією України.
Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не відповідають у повній мірі приписам цивільного процесуального законодавства з огляду на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову Харківського апеляційного суду, а справу передав на новий апеляційний розгляд.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про визнання висновку експерта недопустимим доказом: позиція Верховного Суду.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.