Коли колишнє подружжя ділить майно з метою зловживання правами кредитора: позиція ВС

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 723/826/19 за позовом однієї особи до трьох інших, третя особа – Перший відділ державної виконавчої служби Чернівців Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту.

Обставини справи

У лютому 2019 року особа звернулася з позовом до трьох осіб, третя особа - Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту.

Позов мотивований тим, що позивач перебувала у шлюбі з одним із відповідачів з 31 грудня 1983 року до 10 травня 2011 року. За час шлюбу на підставі договорів купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року вони придбали земельну ділянку загальною площею 0,1057 га та земельну ділянку загальною площею 0,1059 га, цільове призначення яких - для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області.

На підставі рішення Тисовецької сільської ради від 25 серпня 2010 року передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення якої - для іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру). На вказаній земельній ділянці ними було збудовано торгово-розважальний комплекс, який був зданий в експлуатацію та оформлено на нього право власності після розірвання шлюбу. Тобто, земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а 1/2 частина вказаного майна належить позивачу на праві власності.

Постановою державного виконавця від 19 жовтня 2017 року під час примусового виконання рішення суду про стягнення боргу одного із відповідачів було накладено арешт на все нерухоме майно, зокрема, вищевказані земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс.

Оскільки, земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс, на які накладений арешт, належать подружжю на праві спільної сумісної власності, то кожний з них має право на 1/2 частку в цьому майні, то позивач просила визнати на них право власності на ½ частини.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, позов задоволено. Визнано право позивача на ½ усіх земельних ділянок.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити в їх задоволенні, надав суду відзив, у якому зазначив, що заявлений позов є нічим іншим, як домовленістю між членами колишнього подружжя з метою зменшення частки майна боржника, на яке можливо звернути стягнення в рамках примусового виконання виконавчого листа про стягнення коштів.

Також вказав, що позивач не могла брати та не брала участі в придбанні спірного майна. Тому спірне майно було придбане виключно за особисті кошти її колишнього чоловіка та є його особистим майном, а не спільним майном подружжя.

Суд першої інстанції вказав, що позивачем надано належні докази, які підтверджують той факт, що земельні ділянки та розважальний комплекс побудовані за спільні кошти із колишнім чоловіком у період спільного проживання як подружжя, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та кожен з них має право на частину в цьому майні. Тому позов у цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Оскільки позовні вимоги про зняття арешту з майна є похідними від вимог про визнання права власності на 1/2 частину майна як спільного сумісного майна подружжя, які задоволені в повному обсязі, то суд вважав, що задоволенню підлягають також позовні вимоги про зняття арешту з зазначених об`єктів нерухомості.

Верховний Суд скасував рішення судів, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на таке. Рішенням Конституційного Суду України (КСУ) від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) констатовано, що установлення Цивільним кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. При цьому визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, КСУ дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа (особи) «використовувала (використовували) право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У справі, що переглядалася, учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з-під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження у справі про розірвання шлюбу, після пред’явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Суди не звернули уваги на те, що заява позивача про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява її колишнього чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані за спливом 8 років після звернення з позовом та ухвалення рішення – після звернення особи з позовом про стягнення заборгованості; відповідачі (колишній чоловік) та інша соба позовні вимоги визнавали. Також суди не врахували, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.