Чи є перебування у фактичному шлюбі без установлення ведення спільного господарства підставою для визнання права власності на половину майна: позиція ВС

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Лише у разі встановлення зазначених вище фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність», чинного на момент виникнення правовідносин, вважається правильно застосованим. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 438/1673/13-ц за позовом однієї до іншої про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації.

Обставини справи

Позивач звернулася до суду з позовом до чоловіка про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення грошової компенсації.

Позовна заява  мотивована тим, що вони з травня 1996 року спільно проживали як чоловік і жінка однією сім`єю, вели спільне господарство, побут та мали спільний сімейний бюджет, незважаючи на те, що позивач розірвала шлюб з першим чоловіком лише 12 березня 1997 року. Сторони 31 грудня 1999 року почали проживати у недобудованому житловому будинку, а 25 листопада 2000 року зареєстрували шлюб, під час якого у них народився син. Шлюб розірвано рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 15 жовтня 2013 року.

Вказувала, що у період спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з 12 березня 1997 року до 25 листопада 2000 року сторони спільно вели господарство, займались городництвом тощо, від яких отримували дохід і за рахунок якого формувався їхній спільний бюджет. Крім того, позивач офіційно працювала та отримувала заробітну плату. Відповідач працював періодично, перебував на обліку як безробітний та мав мінливий дохід.

За період їхнього спільного проживання (з 12 березня 1997 року до 25 листопада 2000 року) сторони за спільні кошти та спільною працею здійснили будівництво літньої кухні, яку у подальшому (станом на вересень 2005 року) вони перебудували у будинок.

Крім того, сторони у 2005 році розпочали будівництво другого житлового будинку за рахунок коштів, отриманих від продажу земельної ділянки, яка була особистою приватною власністю позивача. Будівництво другого будинку було завершено у грудні 2006 року.

Разом з тим, вищевказані будинки були здані в експлуатацію відповідачем, він отримав свідоцтва про право власності на ці будинки та здійснив державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна.

Позивач вказувала, що зазначені вище житлові будинки відносяться до об`єктів спільної сумісної власності і підлягають поділу між ними у рівних частках - по 1/2 ідеальній частині кожному.

Зазначала, що сторони також за спільні кошти здійснили реконструкцію та прибудову до житлового будинку, який є особистою приватною власністю відповідача, внаслідок чого зовнішні розміри даного житлового будинку істотно збільшилися. Оскільки реконструкцію будинку з прибудовою було здійснено самочинно, то поділу в рівних частках між сторонами підлягають будівельні матеріали, грошову компенсацію вартості 1/2 частини яких повинен сплатити позивачу відповідач, оскільки вони є невід`ємною частиною вказаного житлового будинку і без шкоди для об`єкту нерухомого майна їх відокремити не можна.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 14 березня 2019 року позов задоволено частково. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя будинок, поділено майно, виділивши право власності на: 1/2 частину житлового будинку. Стягнуто з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частини будівельних матеріалів.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що житлові будинки набуті сторонами за час шлюбу, тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відповідно підлягають поділу між ними у рівних частках. Також позивач має право на стягнення з відповідача грошової компенсації вартості 1/2 частки будівельних матеріалів, використаних під час проведення добудови до житлового будинку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині встановлення факту створення майна, зокрема, житлового будинку внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства, побуту та бюджету. Рішення місцевого суду скасовано в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житлового будинку та його поділу між сторонами.

Рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини будівельних матеріалів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до правовідносин, які виникли до 1 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (КпШС), яким не передбачено можливості визнання факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю подружжя, тому позовна вимога про встановлення факту проживання позивача з відповідачем однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету в період з 12 березня 1997 року (з моменту розірвання першого шлюбу позивача) до 25 листопада 2000 року (до моменту укладення шлюбу з відповідачем) є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання об’єктом права спільної сумісної власності подружжя житлового будинку та поділ цього майна, стягнення грошової компенсацію вартості 1/2 ідеальної частини будівельних матеріалів, з яких самочинно проведено реконструкцію та прибудову до житлового будинку, апеляційний суд виходив з того, що до правовідносин, які виникли до 1 січня 2004 року, застосовуються положення КпШС України, який не передбачав можливості визнання факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю подружжя, тому позовна вимога про встановлення факту проживання позивача з відповідачем однією сім’єю, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету в період з березня 1997 року (з моменту розірвання першого шлюбу позивача) до листопада 2000 року (до моменту укладення шлюбу з відповідачем) є безпідставною і задоволенню не підлягає. Верховний Суд наголосив, що, розглядаючи позови, пов’язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв’язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, варто встановити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Лише у разі встановлення зазначених вище фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність», чинного на момент виникнення правовідносин, вважається правильно застосованим. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірний будинок побудований до укладення між сторонами шлюбу, тому відсутня презумпція спільності майна сторін щодо цього житлового будинку. При цьому на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину будинку позивач не надала доказів, з яких можливо б було встановити факт того, що цей будинок був набутий нею та відповідачем внаслідок їх спільної праці як сім’ї, отже, відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на половину вказаного нерухомого майна. Сам факт перебування осіб у шлюбі в період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилися, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Разом із цим апеляційний суд, ураховуючи, що житловий будинок подарований чоловіку його матір’ю, дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідно до норми статті 25 КпШС України, статті 57 СК України він є особистою приватною власністю відповідача. Позивач не подала до суду доказів на підтвердження обставин реконструкції спірного будинку за рахунок спільних коштів подружжя, а у висновку судової будівельно-технічної експертизи встановлено лише вартість будівельних матеріалів, використаних для реконструкції будинку з прибудовою. Таким чином, правильними є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини будівельних матеріалів, що використані під час самочинної реконструкції житлового будинку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.