Як відомо, наразі триває процедура відбору суддів Конституційного Суду України за квотою Президента України Володимира Зеленського.
Конкурсна комісія для здійснення відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України буде проводити співбесіди з 18 кандидатами до 22 жовтня включно. Потім буде оголошено фінальний short list претендентів, серед яких найбільш гідних зможе обрати Президент.
Серед кандидатів – національний радник з юридичних питань Координатора проектів ОБСЕ в Україні, який у 2019 році був включений до складу Комісії з питань правової реформи при Президенті України, Олександр Водянніков. Раніше, у 2014-2019 роках він також був членом Ради з питань судової реформи та брав участь у розробці змін до Конституції в частині правосуддя та проекту нової редакції Закону «Про Конституційний Суд України».
В інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» Олександр Водянніков розповів, чи має місце в Україні «конституційна криза», чи є Конституційний Суд тією інституцією, роботу якої можна виміряти, зокрема, з точки зору ефективності, та яким він бачить ключове завдання КСУ.
Бесіду вела Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»
У чому полягає місія судді Конституційного Суду України у сьогоднішніх умовах?
У 2005 році під час розгляду в Сенаті кандидатури на посаду судді Верховного Суду США суддя Джон Робертс сказав: «Я буду відкритим для обґрунтованих поглядів моїх колег-суддів і вирішуватиму кожну справу на підставі поданих матеріалів, відповідно до верховенства права, без страху чи прихильності, найкращим чином, на який здатен». Це кредо, на мій погляд, є не менш релевантним для судді Конституційного Суду України: відкритий розум (відкритість, безсторонність), всебічність і об’єктивність, доброчесність і нейтральність. Адже КСУ – орган, що покликаний не тільки захищати Конституцію, наповнювати практичним змістом конституційні гарантії прав і свобод, але й проактивно вибудовувати конституційний лад, конституційну ідентичність.
З огляду на ситуацію, що склалася навколо КСУ і, не в останню чергу, завдяки самому КСУ, перед Судом, його суддями стоїть завдання відновлення своєї легітимності, відновлення суспільної довіри. І це вимагає від Суду бути більш прогресивним за Конституційний Суд Південної Африки, а від його рішень – бути більш обґрунтованими за рішення Німецького Конституційного Суду.
Належна відповідь на всі ці виклики залежить, в першу чергу, від суддів, наявності в них досвіду у широкому спектрі питань, стратегічної візії. Адже Суд, в першу чергу, це судді. Від їх світогляду, незалежності і неупередженості залежить майбутнє не тільки інституції, але й всього конституційного ладу України, всієї системи захисту прав і основоположних свобод в нашій країні. Це вимагає від судді розумітися і враховувати глобальні тенденції в сучасному конституціоналізмі, активно брати участь у процесах формування таких тенденцій.
Які проблемні аспекти, зокрема, законодавчого, організаційного характеру, Ви вбачаєте наразі у діяльності Конституційного Суду України?
Аспектів, на жаль, досить багато. Коли писався чинний Закон про Конституційний Суд України, ми виходили з презумпції добросовісності, компетентності і професійності суддів КСУ. В проект закону закладалися інструменти, що мають сприяти незалежності, об’єктивності і легітимності його функціонування. Певне розчарування викликав процес прийняття цього закону в Парламенті – конкурсні засади, передбачені проектом, були залишені лише в частині добору суддів за квотою Президента, процедури добору від Парламенту і судової системи були позбавлені елементів конкурсу. Тому перший і засадничий аспект полягає у забезпеченні справжнього прозорого конкурсу у процедурі добору суддів за квотами Парламенту і судової системи.
Другий аспект – дисциплінарна відповідальність суддів КСУ. Подія травня 2019 року, коли КСУ, що має бути взірцем дотримання принципів належної правової процедури і справедливості, у свавільний спосіб і з явним порушенням процедури звільнив голову КСУ з посади судді КСУ, власне, може розглядатися початком конституційної кризи, в якій опинився КСУ. Тому питання дисциплінарної процедури, дисциплінарної відповідальності потребує чіткого і належного врегулювання. Якщо КСУ не спроможний виправити ці вади згідно з чинним Законом про КСУ, це питання потребуватиме законодавчого втручання.
Третій аспект – принциповість практики. Практика КСУ потребує більш базового підходу аргументації – встановлення і артикулювання судових стандартів розгляду. Історично КСУ тяжіє до казуального підходу і лаконічності своїх рішень. Цей стиль був закладений ще на початку функціонування КСУ в силу панівних тоді підходів до написання судових рішень. В останні роки в практиці КСУ почали з’являтися рішення, що визначають стандарт розгляду справ, однак казуальний підхід залишається переважним. Тому і суспільство, і органи державної влади часто з острахом очікують рішення КСУ в силу непередбачуваності підходів Суду, складності вивести можливу позицію щодо важливого суспільного питання.
Четвертий аспект - інституційний діалог. Зараз існує нагальна потреба в діалозі між КСУ, законодавцем, політичними акторами, судами і громадськістю. Рішення з конституційних питань мають розглядатися крізь призму такого діалогу як процесу легітимації змісту. У такому сенсі інституційний діалог як процес легітимації становить не просто спілкування чи комунікацію, він підтримує стале функціонування інституцій і охорону конституційних цінностей. Він забезпечує суспільну легітимність КСУ як охоронця Конституції України, її цінностей і принципів.
Такий діалог відбувається не тільки за допомогою рішень КСУ. Особливу важливість, на мою думку, мають і інші формати – amici curiae як форма залучення громадськості і експертного середовища до конституційного процесу (передбачена чинним Законом «Про Конституційний Суд України», але не врегульована на рівні Регламенту КСУ), діалогові заходи, формат яких дозволяє обмін думками, візіями і аргументами, літні школи для студентів і аспірантів тощо.
Чи має місце в Україні «конституційна криза»? І якщо так, у чому вона, на Вашу думку, виражена?
Так, в Україні наявна «конституційна» криза, яку я би охарактеризував як кризу легітимності Конституційного Суду. Але слід розуміти, що тригером цієї кризи стало не Рішення № 13-р/2020 – воно стало кульмінацією кризових явищ. КСУ йшов до цієї ситуації, якщо і не свідомо, але точно навпростець, починаючи із сумнівного звільнення С. Шевчука з посади судді і Голови КСУ в травні 2019 року, через не менш сумнівні рішення щодо повноважень НАБУ (справа за конституційною скаргою Запорізького заводу феросплавів) і неможливості існування незалежних регуляторних органів.
Конституційний Суд покликаний бути останньою барикадою проти зазіхань на Конституцію, її принципи і цінності. Однак чи виконує він це завдання, чи не становлять останні рішення КСУ загрозу належному урядуванню та демократичному розвиткові нашої держави? Ці питання в світлі останніх подій стали надзвичайно актуальними.
Чи поділяєте Ви ідею реформи конституційного провадження і, якщо так, чого саме вона б мала торкнутися?
Реформа конституційного провадження, на відміну від реформи самого КСУ, має стосуватися тих проблемних питань, що пов’язані з конституційним судочинством. Досвід функціонування КСУ за останні роки, дійсно, дає підстави для законодавчого втручання у цій сфері. Зокрема слід вказати на такі аспекти, що потребують удосконалення:
вимоги до конституційної скарги (конституційна скарга – інструмент захисту конституційних прав і свобод, тому положення щодо вимог до скарги мають бути спрощені);
прозорість і визначеність процедури щодо прийняття забезпечувального наказу, необхідність обґрунтування прийняття забезпечувального наказу;
прийняття рішень сенатами КСУ (кворум для прийняття рішень, щоб убезпечити від зловживань, як це мало місце у справі за конституційною скаргою Запорізького заводу феросплавів; слід також запровадити можливість оскарження рішень сенатів до Великої палати за аналогією до процедури в ЄСПЛ);
повноваження щодо відмови у закритті провадження за клопотанням суб’єкта конституційного звернення (КСУ повинен мати можливість відмовити у закритті провадження, якщо порушені конституційні питання становлять особливий суспільний інтерес чи важливість для конституційного ладу).
За якими критеріями, на Вашу думку, суспільство може оцінити роботу Конституційного Суду України? Чи є Конституційний Суд інституцією, роботу якої можна виміряти, зокрема, з точки зору «ефективності»?
Я би назвав декілька таких критеріїв для оцінки ефективності КСУ:
Чи є КСУ політичним органом?
Відповідь на це питання залежить від того, що ми розуміємо під терміном «політичний». В українській мові історично політика об’єднує два різні поняття, які в англійській поділяються на politics (тобто політика як боротьба за владу в демократичному процесі) та policy (тобто політика як напрям розвитку, як державна політика у певній сфері).
Якщо «політичний» означає задіяний у політичному процесі, у політиці в загальному значенні (тобто у politics англійською), то ні, КСУ не має бути залучений до політичних процесів.
Якщо ж мається на увазі залучення до формування політики як напрямку розвитку, до конституційної чи правової політики (тобто у policy англійською), то відповідь ствердна, адже формування constitutional policy є його безпосередньою функцією.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.