Верховний Суд роз’яснив, які ознаки має містити вивіска

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 641/4163/17, в якій досліджував питання: назва кіоску, у якому здійснює підприємницьку діяльність позивачка, є рекламою чи вивіскою.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення в.о начальника інспекції України з питань захисту прав споживачів у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив. 

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивачка у спірних відносинах не дотрималась вимог частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу». Зокрема, суд апеляційної інстанції спростував висновки суду першої інстанції про демонтаж вивіски позивачкою самостійно. Крім того вказав, що під час судового розгляду не надано жодних доказів того, що вивіска зареєстрована як найменування суб`єкта господарювання або зареєстрована як знак для товарів і послуг, що належать ФОП. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що з вивіски не вбачаються інші, визначені положеннями статей 8, 9 Закону України «Про рекламу», умови, за яких таку вивіску можна не вважати рекламою.  

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що відповідно до статті 1 Закону України «Про рекламу» реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама – реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях – рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про рекламу» передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів – на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної республіки Крим – Радою міністрів Автономної Республіки Крим в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Також ВС зазначив, що згідно з частиною сьомою статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою. Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Верховний Суд також відзначив, що нормою частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу» визначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29 грудня 2003 року, визначено, що:

спеціальні конструкції – тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами;

вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.  

За такого правового регулювання в межах розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій повинні були на підставі належних і допустимих доказів встановити: назва кіоску, у якому здійснює підприємницьку діяльність позивачка, є рекламою чи вивіскою.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що назва кіоску є вивіскою, а не рекламою, оскільки будь-яких товарів з такою назвою не існує. Однак такий висновок суду є передчасним з огляду на те, що вивіска, згідно з Законом України «Про рекламу» та Типовими правилами, повинна мати такі ознаки: містить інформацію про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи. Проте саму вивіску чи її зображення суд першої інстанції не досліджував, оскільки констатував, що така демонтована на час, зазначений відповідачем у протоколі про порушення законодавства про рекламу. При цьому у судовому рішенні суд першої інстанції не зазначив, за якими саме ознаками, визначеними Законом України «Про рекламу» та Типовими правилами, він відніс назву торгового кіоска до вивіски.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що назва кіоску є рекламою, а не вивіскою, оскільки під час судового розгляду не надано жодних доказів того, що вивіска зареєстрована як найменування суб`єкта господарювання або зареєстрована як знак для товарів і послуг, що належать ФОП. З вивіски також не вбачаються інші визначені положеннями статей 8, 9 Закону  України «Про рекламу» (№270/96-ВР) умови, за яких таку вивіску не можна вважати рекламою. Проте такий висновок також є передчасним, оскільки реклама, згідно з Законом №270/96-ВР, має такі ознаки: містити інформацію про особу чи товар, повинна бути розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. При цьому в судовому рішенні суд апеляційної інстанції не зазначив, за якими саме ознаками, визначеними Законом №270/96-ВР, він відніс назву торгового кіоска до реклами.

Отже, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно встановити всі обставини, покладені в основу оскарженого позивачкою рішення. З цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами зробити висновок про відповідність або невідповідність оскарженого рішення відповідача вимогам Закону, Типовим правилам, іншим нормативним актам.  

Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про повідомлення учасників справи телефонограмою.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.