Чи пом’якшують суди довічникам покарання

У справі «Петухов проти України №2» ЄСПЛ констатував, що неможливість скоротити довічне позбавлення волі в Україні є порушенням ст. 3 Конвенцій.  У минулому році Міністр юстиції Денис Малюська написав у Facebook , що реформа довічного позбавлення волі потрібна, якщо ми продовжуємо вважати себе частиною європейської спільноти.

Минув рік, і у читачів «Судово-юридичної газети» виникає питання, чи пом’якшують наразі покарання довічникам. З цього приводу ми проаналізували судову практику за 2021 рік.

Так, у справі № 624/130/17,яку розглядав Верховний Суд, у касаційній скарзі захисник  в інтересах засудженого, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, виклав вимогу до суду касаційної інстанції про зміну судових рішень та пом`якшення засудженому покарання.

Свою вимогу захисник мотивував тим, що суди першої та апеляційної  інстанцій неповно дослідили дані про особу і всупереч ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) не вмотивували своєї позиції про необхідність призначення останньому найсуворішого покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Стверджував, що при здійсненні провадження не було додержано приписів статей 50, 62, 66 КК України, адже при обранні покарання не враховано щирого каяття засудженого, наявності неповнолітньої дитини, позитивної характеристики засудженого та образливої для нього поведінки потерпілої. Залишення судами без належної оцінки наведених пом’якшуючих обставин і за відсутності обтяжуючих, на думку захисника, потягнуло застосування до засудженого покарання, явно несправедливого через суворість.

Розглядаючи справу, ВС зазначив, що вчинення засудженим особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я осіб, наслідки якого є незворотними (смерть двох людей), свідчить про особливу, підвищену небезпечність засудженого для суспільства. Зважаючи на встановлені конкретні обставини справи, знаряддя злочину, кількість завданих двом потерпілим вогнепальних поранень, очевидну цілеспрямованість дій засудженого в реалізації злочинного умислу навіть після здійснення декількох пострілів і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, з огляду на особу винного, котрий виявив явну зневагу до невід`ємного права людини на життя, його індивідуальні психологічні особливості, суд першої інстанції визнав за неможливе досягти мети виправлення особи та попередження вчинення нових злочинів при застосуванні до нього покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Тому суд, належним чином умотивувавши своє рішення, призначив засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.

Отже, суд першої інстанції, визнавши чоловіка винним у вчиненні умисного вбивства двох осіб і вмотивовано призначивши йому найбільш суворий вид покарання, передбачений санкцією норми матеріального права, реалізував свої повноваження відповідно до вимог закону, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання.

Також ВС підкреслив, що у поданій касаційній скарзі доводи про незгоду з призначеним покаранням фактично зводяться до тверджень про порушення принципу достатності. Однак при цьому сторона захисту не наводить обґрунтування неспівмірності призначеного покарання характеру діянь, які за класифікацією є найтяжчими. Не наведено таких переконливих аргументів і в судовому засіданні при здійсненні касаційного провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав вважати призначене особі покарання явно несправедливим через суворість і таким що суперечить його меті та загальним засадам.

Право на суд присяжних

Варто відзначити також справу № 263/8490/14-к, в якій захисник стверджував, що місцевий суд не роз’яснив засудженому  його право на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушував питання про скасування вироку суду першої та ухвали суду апеляційної інстанцій у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та до невідповідності призначеного покарання  ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і просив призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Верховний Суд підкреслив, що ст. 384 КПК України визначено, що прокурор, суд зобов’язані роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. Письмове роз’яснення прокурора про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Суд також зобов’язаний роз’яснити право на розгляд справи судом присяжних під час підготовчого судового засідання та у разі якщо обвинувачений заявить таке клопотання, призначити кримінальне провадження до розгляду саме таким складом суду.

Інформування обвинуваченого про можливість розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних ще до початку судового розгляду надасть йому можливість підготуватись до реалізації такого права і його рішення з цього питання буде виваженим та обґрунтованим. Тільки у такому випадку будуть дотримані засади кримінального провадження, в тому числі й забезпечення права на захист, а судовий розгляд буде справедливим.

Верховний Суд зауважив, що зі змісту цієї норми кримінального процесуального закону видно, що виконання судом вищевказаного зобов’язання не пов’язано з тим, роз’яснив прокурор обвинуваченому про таку можливість до передачі обвинувального акта до суду чи ні.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у цій справі відсутнє письмове роз`яснення прокурора засудженим про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних.

Водночас вивченням матеріалів кримінального провадження та  прослуховуванням аудіозапису судового засідання від 19 квітня 2013 року вбачається, що в підготовчому судовому засіданні обвинуваченим районним судом було роз`яснено їхнє право на розгляд провадження судом присяжних.

При цьому головуюча суддя після вручення обвинуваченим пам`яток про права та обов`язки з`ясувала у останніх, чи зрозумілі їм їхні права та обов`язки, на що останні у присутності своїх захисників, ствердно відповіли, що права зрозумілі, при цьому жодних клопотань вони не заявляли.

Отже, допущене прокурором невиконання вимог ст. 384 КПК України при направленні обвинувального акта до суду було усунуто до початку судового розгляду шляхом вручення обвинуваченому відповідного роз’яснення, а під час підготовчого судового засідання зазначені вимоги закону судом виконано та створено обвинуваченому необхідні умови для ефективного використання права на суд присяжних.

Крім того, ВС зауважив, що  наведене узгоджується також з висновком щодо застосування норми ст.  384 КПК України, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12  вересня 2018 року у справі № 13-32кс18. Зокрема, в ній зазначено, що за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що в результаті роз`яснення права на суд присяжних на стадії судового розгляду обвинувачений мав реальну можливість ефективно скористатися ним, суд касаційної інстанції вправі не визнати відсутність роз`яснення такого права прокурором при направленні обвинувального акта до суду і судом у підготовчому судовому засіданні безумовною підставою для скасування вироку. Вирішуючи це питання, суду належить виходити з того, чи забезпечили фактично застосовані час і спосіб роз`яснення обвинуваченому права на суд присяжних можливість його реалізації.

Таким чином, вказане свідчить про те, що судом в повній мірі виконано вимоги ст. 384 КПК України щодо обов’язкового роз’яснення обвинуваченим можливості та особливостей розгляду кримінального провадження стосовно них судом присяжних.

Верховний Суд залишив вирок щодо довічно засудженого без змін.

Втім, у справі № 378/552/15-к Верховний Суд пом’якшив засудженому покарання, з довічного позбавлення волі до 14 років позбавлення волі.

Так, за вироком місцевого суду чоловікові було призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі касатор зазначав, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі є занадто суворим і не відповідає особі засудженого. Також зазначав, що наявні обставини, які пом`якшують покарання, але судом це не враховано, а саме щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини, наявність фізичних вад, перенесення відкритої черепно-мозкової травми, наявність ПЛР, хронічного вірусного гепатиту «С», вбивство скоєне на фоні стійких та тривалих неприязних відносин з особою, яка входила до сімейного кола, у зв`язку з чим спілкування (сварок) з якою неможливо було уникнути, в справі відсутні відомості про антисоціальну спрямованість його особистості. Зазначає, що у зв'язку із неналежним здійсненням захисником своїх повноважень судами було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до ухвалення незаконних та несправедливих  рішень в частині призначеного покарання. Вважає, що призначене місцевим судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі порушує вимоги національного законодавства та суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Просить пом'якшити міру покарання до 14 років позбавлення волі.

ВС зазначив, що застосування довічного позбавлення волі як виду і розміру призначеного покарання має бути належним чином мотивоване у вироку з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують особу.

Разом з тим, при призначенні особі покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у вигляді довічного позбавлення волі суд не навів переконливих мотивів до застосування такого покарання.

Так, місцевий суд, призначаючи засудженому найсуворішу міру покарання, вказав на те, що виправлення винного при застосуванні навіть максимальної межі строкового покарання неможливо через його суспільну небезпечність як особи, яка позбавила життя двох осіб.

Разом з тим це є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, і, на думку колегії суддів касаційного суду, не може бути безумовною підставою для призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Колегія суддів Верховного Суду погодилась із висновком місцевого суду в тій частині, що засуджений представляє підвищену суспільну небезпеку, його виправлення можливе лише в умовах тривалої ізоляції від суспільства.

Однак, виходячи із встановлених обставин вчиненого злочину і даних, які характеризують особу, призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, на думку колегії суддів касаційного суду, є занадто суворим.

Враховуючи ступінь тяжкості злочину, який є особливо тяжким злочином, та обставини його вчинення, зокрема, на побутовому ґрунті та особистих неприязних відносин, що тривалий час існували у засудженого з потерпілою, після спільного вживання спиртних напоїв та обопільної сварки, наслідки у вигляді смерті людини, особу засудженого, задовільну характеристику за місцем проживання, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначення засудженому покарання у вигляді позбавлення волі у ближче до верхньої межі санкції частини  2 ст. 115 КК України відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України, та буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.  Суд вважає за можливе пом`якшити призначене особі покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до 14 років позбавлення волі.

Не менш цікавою є інша справа № 1-50/2000, яку  розглянув Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у лютому цього року.

Так, у касаційній скарзі захисник просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції. Крім цього, захисник просив скасувати вирок місцевого суду щодо засудженого в частині довічного позбавлення волі та ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років.

На думку сторони захисту, апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті провадження за заявою про перегляд вироку за виключеними обставинами, залишивши поза увагою те, що в період вчинення засудженим злочинів  Кримінальний кодекс України не містив такої санкції, як довічне позбавлення волі, а положення санкцій статей, які передбачали такий вид покарання, як смертна кара, рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 року було визнано неконституційними. Тобто найбільш суворим видом покарання на той час було позбавлення волі на строк 15 років. Враховуючи викладене, вважав, що засудженому безпідставно було призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що як убачається з матеріалів провадження, захисник в інтересах засудженого подав до Луганського апеляційного суду заяву про перегляд вироку Луганського обласного суду від 22 травня 2000 року за виключними обставинами з підстав, передбачених п. 1 ч .3 ст. 459 КПК України.

Луганський обласний суд, ухвалюючи вирок від 22 травня 200 року, діяв на той час як суд першої інстанції в силу повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України в редакції 1960 року.

У зв`язку з прийняттям у 2012 році нової редакції Кримінального процесуального кодексу України апеляційні суди втратили повноваження суду першої інстанції і наразі позбавлені можливості здійснювати кримінальне провадження про перегляд вироків за нововиявленими або виключними обставинами, постановленими цими судами раніше як судами першої інстанції.

Тому відповідно до положень ч. 1 ст. 463 КПК України розгляд заяви захисника в інтересах засудженого про перегляд вироку Луганського обласного суду від 22 травня 2000 року за виключними обставинами з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України, повинен відбуватись у відповідному суді першої інстанції за місцем вчинення злочину.

Отже, вирішення Луганським апеляційним судом на підставі положень КПК України в редакції 2012 року питань, пов`язаних із переглядом за виключними обставинами з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК України, вироку Луганського обласного суду від 22 травня 2000 року, постановленого ним у порядку КПК України (1960 року) як судом першої інстанції, суперечить правилам інстанційної підсудності, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи викладене, а також на підставі ч. 2 ст. 433 КПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним, скасувавши оскаржувану ухвалу, призначити новий розгляд в суді першої інстанції, направивши заяву захисника в інтересах засудженого про перегляд вироку Луганського обласного суду від 22 травня 2000 року за виключними обставинами до Луганського апеляційного суду для визначення підсудності її розгляду відповідно до вимог ст. 32 КПК України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.