Правові аспекти виключення учасника товариства з обмеженою відповідальністю

Слід зазначити, що до 07.06.2018 р. норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII (далі – Закон № 1576-XII) надавали загальним зборам право виключати так званих недобросовісних учасників з Товариства.

Однак 07.06.2018 р. набув чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 р. № 2275-VIII (далі – Закон № 2275-VIII), який визначає  правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - Товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов’язки їх учасників.

Новий Закон суттєво замінив норми Закону № 1576-XII щодо регулювання товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, а з ЦК взагалі виключено підрозділ 4 § 1 гл. 8 «Товариство з обмеженою відповідальністю» (ст. 140–151).

Насамперед, у Законі № 2275-VIII істотно змінився у порівнянні із Законом № 1576-XII підхід до виключення учасника з товариства. 

Учасник товариства може бути виключений з Товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, якими відповідно до положень Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.20218 № № 2275-VIII є:

- заборгованість із внесення вкладу (щодо новоствореного Товариства) (п. 1 ч. 2 ст. 15);

- смерть учасника, якщо його спадкоємці не звернулися до Товариства із заявою про вступ (ч. 2 ст. 23).

Отже, Законом № 2275-VIII передбачено лише дві підстави для виключення учасника з Товариства.

Таким чином, з набранням чинності Закону № 2275-VIII, якщо поведінка учасника Товариства буде недобросовісною або протиправною, примусово виключити його зі складу учасників Товариства не вдасться, оскільки окремих норм щодо примусового виключення учасника зі складу Товариства Закон № 2275-VIII  не містить. 

Крім того, стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» була доповнена пунктом 5, який визначає перелік документів, що подаються заявником для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів, зокрема: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

При цьому в розумінні пункту 8 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» заявником, який може звернутися за вчиненням реєстраційних дій, є позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Отже, у частині 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній з 17.06.2018) міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто, у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників Товариства, норми якого є спеціальними.

Слід також відмітити, що належність та ефективність способу захисту порушених прав обумовлюється балансом інтересів усіх учасників і самого товариства. Тобто, ухвалюючи рішення, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються.

Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі (аналогічні висновки щодо балансу інтересів, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2020 року № 905/859/19 , в якій вирішувалось правове питання про можливість в судовому порядку виключити учасника з товариства з обмеженою відповідальністю з урахуванням норм Закону № 2275-VIII та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів зазначила, що виключення учасника з товариства належить до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати питання про виключення учасника з товариства по суті. Це питання не може бути передане на вирішення виконавчому органу або суду. Рішення про виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю приймається товариством в особі вищого органу - загальних зборів учасників, а не учасниками як такими чи судом.  Суд лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним.

Також КГС ВС звернув увагу на те, що в ч. 5 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників ТОВ/ТДВ. У цьому переліку немає судового рішення, що набрало законної сили, про виключення учасника з товариства.

У цьому аспекті, якщо поведінка учасника Товариства буде недобросовісною або протиправною, примусово виключити його зі складу учасників Товариства буде досить складно. 

Однак все ж такі, що роботи Товариству у боротьбі із недобросовісним учасником, коли він перешкоджає своїми діями чи бездіяльністю нормальному функціонуванню Товариства, а його виключення є єдиною можливістю забезпечити нормальну діяльність Товариства?

Нормами Цивільного кодексу України, зокрема, частиною 2 статті 100 ЦК України встановлено, що учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.

Рішення про виключення учасника з Товариства ухвалюється Товариством в особі вищого органу – загальних зборів учасників, а не учасниками як такими або судом. 

Однією з найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав і свобод особи є закріплення права на судовий захист. 

Якщо звернутися до норм Основного Закону, то згідно з частиною другою статті 124 Конституції України на всі правовідносини, що виникають у державі, поширюється юрисдикція судів.

Положення Конституції України про пряму дію її норм гарантує кожному звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на її підставі (частина третя статті 8).

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Тобто корпоративні правовідносини щодо виключення учасника з Товариства не можуть бути винятком з цього конституційного імперативу.

Конституція України встановлює як судовий, так і позасудовий порядок захисту прав і свобод особи.

У статті 55 Основного Закону України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша). Водночас кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (частини третя, четверта статті 55 Конституції України). Крім того, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55 Конституції України).

За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, з огляду на досить колізійність та невизначеність Закону № 2275-VIII, малоймовірно, що суди почнуть зобов’язувати учасників до виконання певних дій, хоча права на судовий захист ніхто не скасовує. У такому випадку поки закон не містить механізму захисту від «недобросовісного» учасника інструментом захисту для учасників має бути корпоративний договір, який цілком правомірно встановлюватиме порядок реалізації повноважень та дій учасника, а також санкції за недобросовісне виконання таких дій. Звісно, законодавець замість, хоч і спірних, але звичних норм про примусове виключення учасника пропонує учасникам врегулювати всі свої правовідносини та порядок управління Товариством у корпоративному договорі, тобто у договорі, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

При цьому законодавством України не заборонено укладати корпоративний договір на різних етапах діяльності Товариства, однак, необхідно оцінювати практичну доцільність такого укладення для різних ситуацій.

Ще одним інструментом виключення недобросовісного учасника може бути збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів (стаття 18 Закону № 2275-VIII) за таким алгоритмом:

• на загальних зборах ухвалюється рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів його учасників;
• рішенням загальних зборів ухвалюється строк для внесення додаткових вкладів його учасників;
• якщо «недобросовісний» учасник прострочив внесення додаткового вкладу діє норма ст. 15 Закону № 2275-VIII.

Таким чином, статтею 15 Закону № 2275-VIII врегульовано правові наслідки прострочення внесення вкладу учасником товариства, якщо учасник товариства не вніс вклад для погашення заборгованості протягом наданого додаткового строку, виконавчий орган товариства має скликати загальні збори учасників, які можуть прийняти рішення, зокрема і щодо виключення учасника з Товариства.

Врешті-решт, правовий механізм захисту Товариства від недобросовісного учасника досить невизначений.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.