Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 646/7015/19, в якій досліджував питання відшкодування моральної шкоди за надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до прокуратури, в якій просила захистити її конституційне право на компенсацію моральної шкоди, спричиненої їй чисельними незаконними рішеннями, неефективним розслідуванням та протиправною тривалою бездіяльністю посадових осіб Прокуратури Харківської області при розслідуванні кримінального провадження, та стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 296 000 грн, спричинену посадовими особами Прокуратури Харківської області.
Позивач вказувала, що незаконними рішеннями посадових осіб прокуратури, з приводу незаконного закриття зазначеного кримінального провадження, тривалого та неефективного проведення досудового розслідування, відсутності належного процесуального керівництва з боку відповідного прокурора, їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона протягом тривалого часу вимушена звертатися та відвідувати суди і органи прокуратури, з метою захисту та поновлення своїх прав як потерпілої. У результаті незаконних дій посадових осіб відповідача позивач вимушена витрачати зазначений час та сили, що призвело до позбавлення можливості продовжувати активне особисте та суспільне життя, що в свою чергу вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, у зв’язку з чим просила захистити її конституційне право на компенсацію моральної шкоди.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача відшкодування моральної шкоди у 7 000 грн.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог щодо компенсації моральної шкоди було відмовлено.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС нагадали, що відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Також, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Так, місцевий суд вказував, що стягуючи моральну шкоду на користь позивача, він визнав факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов`язаною з невиконанням своїх обов`язків, непроведенні комплексу дій, передбачених КПК України.
Також місцевий суд врахував, що кримінальне провадження, в рамках якого бездіяльністю органу досудового розслідування, позивачу завдано моральну шкоду, безпосередньо стосується її родини.
Колегія суддів погодилась із таким висновком місцевого суду та вказує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду не надав належної оцінки неодноразовому прийняттю слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження щодо матеріалів досудового розслідування від 11 лютого 2013 року та від 6 березня 2014 року за ознаками складів кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 366, частиною першою статті 367, частиною першою статті 384 КК України.
Ураховуючи викладене, місцевий суд, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості.
При цьому колегія суддів зауважила, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обґрунтованими є доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушення прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви позивача про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи касаційної скарги.
Верховний Суд погодився з висновками місцевого суду про те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою позивача триває з 2013 року, що на дату звернення позивача до суду у 2019 році становило більше шести років. За вищевказаний час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне процесуальне рішення.
Таким чином, у зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження позивач змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до її звичайної діяльності та призводить до моральних страждань.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо зменшення розміру аліментів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.