ВС висловився щодо умов для звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво наркотичних засобів

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу №357/11205/19, в якій досліджував питання умови для звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що особі було пред’явлено обвинувачення у тому, що вона на території земельної ділянки свого домоволодіння посіяла та виростила 3 кущі коноплі, з яких у липні 2019 року зрізала верхівки, зрілі суцвіття та висушила їх за місцем свого проживання, після чого подрібнила.  У такий спосіб вона виготовила для власного вживання без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, який зберегла у гаражі та будинку.

За вироком місцевого суду особу було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК, та призначено покарання за санкцією в редакції закону від 15 квітня 2008 року у вигляді штрафу в розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.

Ухвалою апеляційного суду вказаний вирок було скасовано, звільнено особу від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст. 309 КК, а кримінальне провадження щодо неї закрито на підставі п.1ч.2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів сторона обвинувачення стверджує, що апеляційний суд застосував до особи закон, який не підлягав застосуванню, а саме – ч.4 ст. 309 КК. Вказував, що суд не з’ясував, чи добровільно обвинувачена особа звернулася до лікувального закладу та розпочала лікування, чи дійсно вона ставить собі за мету вилікуватись, а не уникнути притягнення до кримінальної відповідальності у такий спосіб. Крім цього, зазначає, що обвинувачена не перебувала на обліку у лікаря-нарколога, у матеріалах провадження відсутні дані про те, що їй було встановлено діагноз «наркоманія». Наголошує, що апеляційний суд не з'ясував, коли востаннє обвинувачена вживала наркотики та не звернув уваги на те, що вона звернулася за медичною допомогою майже через 3 місяці після вчинення кримінального проступку.

Розглядаючи справу, ВС підкреслив, що аналіз судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дає підстави стверджувати, що підхід до вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК є неоднаковим.

Зокрема, йдеться про інше різне вирішення колегіями суддів з різних судових палат таких питань:

1) встановлення добровільності лікування особи, яку пов`язують з визначенням початкового моменту лікування (до оголошення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення чи після цього, під час розгляду кримінального провадження у суді першої чи апеляційної інстанцій);

2) встановлення факту захворювання на наркоманію (встановлено раніше, до оголошення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у цьому провадженні або ж у цьому провадженні цей діагноз особі встановлено вперше);

3) кола закладів, в яких можливе проходження лікування.

Так, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 450/3304/17 (провадження №51-1092км18) йдеться про те, що апеляційний суд, вирішуючи питання про добровільність звернення за лікуванням, не звернув увагу, що у довідці лікувального закладу про перебування особи на обліку в лікаря-нарколога не вказано день і місяць взяття її на облік.

Тобто в даному випадку суд касаційної інстанції для застосування норми ч. 4 ст. 309 КК вказав на необхідність встановлення діагнозу «наркоманія» раніше, тобто до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, за яке особу притягують до кримінальної відповідальності.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 367/5346/20 (провадження №51-1309км21) під час аналізу матеріалів кримінального провадження на предмет можливого застосування ч. 4 ст. 309 КК вказала на необхідність встановлення чи реально особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи добровільно вона звернулась до лікувального закладу і розпочала лікування, а не вимушено і чи дійсно ставила за мету вилікуватися від наркоманії.

Тобто колегія суддів акцентувала на необхідності встановлення того, чи перебувала особа на обліку у лікаря-нарколога до вчинення кримінального правопорушення та звернення до лікувальної установи, в якому порядку було встановлено діагноз наркоманія (амбулаторне лікування чи в умовах стаціонару), чи має місце систематичне вживання наркотичного засобу чи це явище епізодичне.

У постанові від 13 лютого 2020 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 242/176/18 (провадження №51-1751км19) дійшла висновку про те, що звернення особи за медичною допомогою вже після ухвалення вироку щодо неї свідчить, що ця особа ставила собі за мету не виліковуватися від залежності, а ухилитися від відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

ВС підкреслив, що в цілому аналіз вказаних судових рішень суду касаційної інстанції свідчить про різне розуміння умов, які є достатніми для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК.

Натомість колегія суддів вважає, що норма ч. 4 ст. 309 КК за своїм характером є заохочувальною. Законодавець, формулюючи умови для звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, ставив ціль вилікувати особу від захворювання на наркоманію, яке є тяжчим у порівнянні, наприклад, із захворюванням на алкоголізм.

Тому звернення особи до лікувального закладу навіть під час судового розгляду досягає тих цілей, для яких конструювалася ця норма.

Покарання особи, яка хворіє на наркоманію незалежно від того, чи звернулася вона для такого лікування вперше чи вже проходила курс лікування, перебувала на відповідному обліку до внесення відомостей до ЄРДР у цьому провадженні чи ні, не повинно бути пріоритетним та перевалювати над ціллю вилікувати особу.

Колегія суддів вважає, що законодавцем не обмежено застосування ч.4 ст. 309 КК часом звернення до лікувального закладу і фактом перебування до вчинення цього кримінального правопорушення на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини.

Положення кримінального закону не виключають можливість застосування ч. 4 ст. 309 КК навіть у тому випадку, якщо особа добровільно звернулася до лікувального закладу, усвідомлюючи можливість ухвалення обвинувального вироку щодо неї.

Причини, які були визначальними для прийняття рішення про звернення до лікувального закладу з метою пройти лікування від наркоманії можуть бути різними. Однак ключовим є самостійне добровільне прийняття рішення суб`єктом щодо необхідності такого лікування.

Так само немає значення для застосування заохочувальних положень ч. 4 ст. 309 КК факт попереднього перебування особи на обліку. Адже в особи можуть вперше діагностувати захворювання на наркоманію. Той факт, що особа вперше звернулася для лікування навпаки має слугувати підставою для її звільнення від кримінальної відповідальності шляхом застосування заохочувальної норми щодо неї.

Тобто захворювання на наркоманію може бути діагностовано вперше, і це не може бути перешкодою для використання положень ч. 4 ст. 309 КК.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати, перерахованих у цій ухвалі, та встановити, що добровільним слід вважати таке звернення особи до лікувального закладу в контексті ч. 4 ст. 309 КК, яке здійснюється за її особистою згодою, або згодою законного представника, яке мало місце до моменту ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні. Для застосування цієї заохочувальної норми попередній факт перебування особи на обліку осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, не є визначальним, оскільки факт захворювання на наркоманію у такої особи може бути встановлено вперше. Такий первинний діагноз також констатує необхідність надання особі медичної допомоги у вигляді лікування від наркоманії.

Тож, Верховний Суд постановив: кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду передати на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Раніше «Судово-юридична газета»  писала, про Топ – 3 рішення про ДТП за участю пішоходів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.