Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової падати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 473/995/18, та встановив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача, у якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість в розмірі 10 061 778,60 грн
Позов мотивований тим, що між нею та відповідачем укладений договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу кошти в сумі 2 046 000 грн, що еквівалентно на час укладення договору 124 000 дол. США, які останній зобов’язався повертати частинами щомісяця 18 числа, починаючи з 18 січня 2015 року до 18 листопада 2015 року, в розмірі, еквівалентному 2 000 дол. США (всього 22 000 дол. США) та 18 грудня 2015 року – залишок суми, що становить еквівалент 102 дол. США. На підтвердження наявності зобов’язання, окрім письмового договору, додатково було написану письмову розписку.
Умовами договору передбачено, що у випадку прострочення виконання позичальником своїх зобов’язань, визначених у пункті 3.1 цього договору, позичальник відповідно до статті 625 ЦК України зобов’язується сплатити на користь позикодавця прострочену суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 30% річних від простроченої суми (пункт 3.7 договору).
У випадку прострочення виконання позичальником своїх грошових зобов`язань, визначених договором, позичальник зобов`язується сплатити позикодавцеві пеню в розмірі 0,3 % від суми позики, неповернутої у строку, за кожен день прострочення виконання зобов`язання ( пункт 3.6. договору).
Посилаючись на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання, позивачка просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість за договором позики в розмірі 3 292 200 грн, проценти за користування позикою за період з 18 грудня 2014 року по 18 грудня 2015 року в розмірі 824 673,55 грн; проценти, нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, за період з 19 грудня 2015 року по 26 березня 2018 року в розмірі 2 240 499, 95 грн, а всього - 6 357 373,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що статтею 545 ЦК України визначено, що, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов’язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача-кредитора свідчить про те, що боргове зобов’язання не виконане. ВС зауважив, що суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики.
Крім того, справжність підпису позичальника в договорі позики та розписці підтверджена висновком судово-почеркознавчої експертизи, відповідно до якого підпис в договорі позики від 18 грудня 2014 року в підрозділі «позичальник» виконаний відповідачем , підпис в розписці від 18 грудня 2014 року про отримання грошей виконаний відповідачем.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши фактичні обставини справи відповідно до вимог ЦПК України, установив справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання відповідачу в позику коштів, його зобов`язання повернути кошти, їх розмір.
Крім того, ВС нагадав, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154 цс 18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання щодо своєчасного повернення боргу за договором позики, а тому з нього на користь позивачки підлягає списанню заборгованість за договором позики від 18 грудня 2014 року в розмірі 3 292 200 грн; проценти за користування позикою за період з 18 грудня 2014 року по 18 грудня 2015 року в розмірі 824 673, 55 грн; проценти, нараховані відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, розмір яких визначений сторонами у пункті 3.7 договору, за період з 19 грудня 2015 року по 26 березня 2018 року в сумі 2 240 499, 95 грн.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, у чому полягає принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.