Право на отримання статусу учасника бойових дій: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть цієї справи полягає у тому, що позивача (сапера-розвідника) було направлено на виконання завдань у складі миротворчого контингенту Місії ООН у Лівані. У подальшому, звернувшись до Міністерства оборони України із заявою про надання статусу учасника бойових дій, позивач отримав відмову, оформлену протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із визначенням учасників бойових дій та спірних питань щодо зарахування до вислуги років окремих періодів військової служби, мотивовану тим, що виконання робіт по знищенню вибухонебезпечних предметів (розмінування) військовими частинами Збройних Сил України передбачалось лише на території України, а позивач брав участь в розмінуванні на території Лівану.

Не погоджуючись з таким рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду з вимогою скасувати відповідне рішення та зобов’язати Міністерство оборони України повторно розглянути його заяву та прийняти рішення про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, а тому для захисту прав позивача саме відповідача належить зобов`язати прийняти рішення про надання особі статусу учасника бойових дій.

Однак Верховний Суд не погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив, рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з положень частини першої статті 2, статті 5, частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі аналізу яких зроблено висновок про те, що Законом чітко передбачено, що особи, які виконують певні роботи щодо розмінування, мають їх здійснювати безпосередньо на території України або траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Крім того, суд врахував, що відповідно до вищезазначених норм Закону учасниками бойових дій є також військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав і періодів бойових дій на їх території затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 8 лютого 1994 року № 63 з наступними змінами (далі - Постанова № 63).

Колегією суддів встановлено, що відповідно до Постанови № 63 Ліван не відноситься до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, в яких проходили службу військовослужбовці України в складі миротворчого континенту, що може бути підставою для надання статусу учасника бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Колегія суддів Верховного Суду визначила, що дія Постанови № 63 поширюється, зокрема, на:

- осіб миротворчого контингенту до 31 грудня 2005 року та військовослужбовців Служби безпеки і Служби зовнішньої розвідки, направлених у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичної установи України, її співробітників та членів їх сімей;

- осіб начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які перебували 17 березня 2008 року в складі миротворчого персоналу органів внутрішніх справ на території Автономного Краю Косово (Республіка Сербія, колишня Югославія).

На цій підставі Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого обов`язковою умовою надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту участі особи у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території інших держав. Якщо законодавством України не передбачено отримання статусу учасника бойових дій за участь у миротворчій місії на території певної держави, в особи не виникає «законних очікувань» щодо отримання статусу учасника бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Постанова Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 240/9932/20 (адміністративне провадження № К/9901/1966/21). 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.