Ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: позиція ВС

Оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу теж не повинно бути перешкодою.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду у справі № П/811/137/18.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у ненаданні адміністративної послуги по його заяві (про надання дозволу на розробку проекту землеустрою);

- визнати протиправним і скасувати рішення (відмову) державного кадастрового реєстратора відділу у Світловодському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яким йому відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру (щодо вільної земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,12 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області);

- зобов`язати державного кадастрового реєстратора відділу у Світловодському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути його заяву з врахуванням рішення суду.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що абзацом 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб`єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

Абзацом 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу.

Чинне законодавство не ставить в залежність факт повідомлення про виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки від наявності підтвердження отримання такого повідомлення, оскільки законодавством встановлено лише обов`язок заявника повідомити відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу.

ВС підкреслив, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.

Враховуючи те, що відповідачем протягом місячного терміну не прийнято жодного рішення по заяві позивача про виділення спірної земельної ділянки у розмірі 0,12 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, він на підставі абзацу 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України скористалася своїм правом замовити розробку проекту землеустрою без надання дозволу на його розробку, про що письмово повідомив Держгеокадастр, долучивши до повідомлення договір на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, ВС нагадав, що у адміністративній справі № 452/2587/18 (постанова від 11.10.2020) Верховний Суд дійшов таких правових висновків:

«...Закон не забороняє діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 22 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Таким чином, підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, окрім рішення про надання дозволу, може бути договір або судове рішення.

Суд відзначив, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є лише стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність.

Законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.

Також Суд зазначив, що ЗК України не передбачає можливості оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку Суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу теж не повинно бути перешкодою.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оспорюваним рішенням відповідача від 14.05.2015 про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою не порушено прав та інтересів позивача, оскільки за своєю правовою природою воно не породжує виникнення у особи, якій надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки права власності на таку ділянку, а зазначений дозвіл є всього лиш наслідком виконання дотримання особою порядку звернення за таким дозволом...».

Так, у ході розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо отримання спірної земельної ділянки у власність, за поданою позивачем заявою вмотивованого рішення про відмову у наданні відповідного дозволу відповідачем не прийнято, і такого рішення матеріали справи не містять.

Крім того, надання листом відповіді про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про те, що відповідачем не прийнято жодного рішення, яке мало прийняти за результатами вирішення заяви позивача, доказів отримання позивачем листа відповідача від 29.06.2017 матеріали справи також не містять. Таким чином, позивач обгрунтовано діяв з дотриманням вимог та строків, встановлених абзацом 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, самостійно замовляючи розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У спірних правовідносинах права позивача захищені на законодавчому рівні. Тобто у зв`язку з бездіяльністю Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області позивач набув право на самостійне замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва в межах території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області за правилами, передбаченими абзацом 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

На думку Верховного Суду, за таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі ґрунтуються  на  неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про стягнення з колишньої грошей за імплантовані груди: позиція ВС.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.