Що буде за крадіжку в магазині: Топ-3 рішення Верховного Суду

Останнім часом в Україні значно збільшилась кількість крадіжок у супермаркетах та магазинах. Власник магазину чи то супермаркету прикладає немалі зусилля, щоб виявляти правопорушників одразу, проте злочинці все одно примудряються викрасти товар.

Та у багатьох з цього виникає питання, що буде за крадіжку в магазині? «Судово-юридична газета» проаналізувала судову практику, щоб відповісти на це питання.

Коли затримання у магазині є порушенням конституційних прав

Так, у даній справі, яку розглядав Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, було встановлено, що чоловік у приміщенні магазину, реалізовуючи свій злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, незаконно заволодів електротоварами, що належали магазину, загальною вартістю 1141,33 грн, проте не зміг довести свій злочин до кінця з причини, що не залежала від його волі, оскільки при виході з магазину його затримали працівники охорони.

За вироком суду першої інстанції чоловіка було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, та виправдано.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Розглядаючи справу, Верховний Суд підкреслив, що місцевий суд установив, що у ході судового розгляду чоловік своєї вини у  вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що, він перебуваючи в магазині, зайшов у відділ електротоварів та взяв 12 розеток по 14 грн, поклав їх у пакет і попрямував до відділу кухонь та сантехніки. У зв’язку з тим, що пакет розірвався і одна розетка випала, він склав цей пакет із товаром у свою сумку. Оскільки в нього не вистачало грошей, проте він мав валюту, направився до пункту обміну валют, який був у цьому магазині. До вказаного пункту він вийшов не через каси, а через великий простір біля кас, над яким немає жодних вказівок про те, що виходити з товаром заборонено. Вважав, що продовжує перебувати в магазині. Оскільки пункт обміну валют був зачинений, він вирішив придбати розетки на ту суму, яку мав, а саме на 100 грн. Коли вийшов із цього пункту, до нього підійшла охорона та запитала, чи має він неоплачений товар.  Він повідомив їм, що має намір придбати цей товар, але його запросили в кімнату охорони. Там на пропозицію охорони він дістав із сумки пакет з розетками та поклав їх на стіл. Жінка-охоронець взяла цей пакет та пішла з ним у торгівельний зал, на що він заперечив, хотів пройти з нею, але йому перегородили дорогу. Приблизно через 5-10 хвилин жінка повернулась, принесла пакет з розетками та квитанцію, повідомивши, що розеток 20 шт. на суму 1100 грн. Він категорично заперечував цей факт, указував на те, що не мав жодного умислу на викрадення розеток із магазину, крім того зазначав, що товар підмінили.

Місцевий суд, дослідивши  докази, дійшов висновку, що вони не спростовують версії обвинуваченого про відсутність заборони виходу з неоплаченим товаром в місці, де  він вийшов з торгівельної зали, про його бажання обміняти валюту в обмінному пункті, в бік якого він направлявся, з метою подальшої оплати товару, а також його версії щодо підміни товару. 

На думку ВС, місцевий суд обґрунтовано визнав сумнівними показання свідка про те, що після того, як вона винесла із кімнати охорони товар, який добровільно видав обвинувачений, вона його не підміняла, а також про те, що пакет, в якому лежав товар, не був пошкоджений, оскільки їх не підтверджено жодними наявними у провадженні доказами.

При цьому місцевий суд урахував, що в матеріалах провадження містяться чеки з магазину, які підтверджують версію обвинуваченого про наявність у цьому магазині розеток різної вартості, в тому числі вартістю 14 грн за штуку.

Тож, колегія суддів касаційного суду погодилась з висновками місцевого суду про те, що  матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення особою злочину та спростування його версії щодо відсутності у нього умислу на викрадення розеток із магазину та їх підміни.

Крім того, в матеріалах провадження містяться дані про те, що саме обвинувачений викликав працівників поліції по факту його затримання у магазині. Таким чином, з огляду на вимоги ст. 209 КПК України він був особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою.

ВС зазначив, що місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що товар, замах на викрадення якого ставився у провину, не був описаний та вилучений у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки працівники поліції лише констатували факт виявлення та вилучення електротоварів, які лежали на столі в кімнаті охорони. При цьому працівники поліції не встановили того факту, що саме вказаний товар було виявлено.

Крім того, місцевий суд урахував, що обвинувачений фактично був затриманий працівниками охорони магазину, проте останні не повідомили про таке затримання органам поліції, що є порушенням його конституційних прав.

Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Судова дискреція у кримінальному судочинстві

Не менш цікавою є інша справа, в якій у чоловіка виник умисел на таємне заволодіння чужим майном, а саме віскі «Jack Daniels» .

Так, він узяв із виставкового стелажу пляшку алкогольного напою, віскі «Jack Daniels», та помістив до своєї сумки. Переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, попрямував до виходу з торгівельного закладу, пройшовши через вхідний турнікет для відвідувачів. Однак не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його протиправні дії були припинені працівником охорони закладу.

За вироком суду першої інстанції чоловіка було засуджено до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік. Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.  

Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, зокрема зазначав, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 419 КПК проігнорував його доводи  щодо безпідставності застосування до  засудженого ст. 75 КК, не врахував того, що останній, будучи неодноразово судимим, належних висновків для себе не зробив і вчинив новий злочин, що свідчить про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

ВС зазначив, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов’язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов’язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Так, призначаючи  особі покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення (що є злочином середньої тяжкості), дані про особу обвинуваченого (не працює, неодружений, раніше неодноразово був судимий, перебуває на диспансерному обліку в Івано-Франківському обласному наркологічному диспансері з 2010 року, нейтрально характеризується за місцем проживання), висновок, наданий у досудововій доповіді органу пробації. Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття, а обставиною, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

Урахувавши вищезазначені обставини в сукупності, місцевий суд дійшов висновку про можливість звільнення особи від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

З вищезазначеними висновками погодився апеляційний суд, навівши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, з чим погодилась також і колегія суддів касаційного суду.

Підтвердження винуватості

В іншій справі чоловіка було визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в приміщенні торгівельної зали, намагався таємно викрасти дві пляшки коньяку на загальну суму 277,04 грн, однак не довів свій злочинний умисел до кінця з незалежних від його волі причин.

Вирком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу засуджено до покарання у вишляді арешту на строк 2 місяці.

У касаційній скарзі засуджений, зокрема, вказував, що у нього не було умислу на вчинення крадіжки, а висновки судів про його винуватість в інкримінованому злочині ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах.

Розглядаючи справу, Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам кримінального процесуального закону, а вина  особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185  КК України, не підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені судами нижчих інстанцій у судових засіданнях.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений був затриманий охоронцем за підозрою у крадіжці та в нього було вилучено одну пляшку коньяку. Зазначена подія жодним документом оформлена не була. Більше того, засуджений наявну в нього другу пляшку коньяку добровільно повернув до торгівельної зали. Яким чином обидві пляшки опинились в статусі вилучених в кабінеті адміністратора, суд у судовому засіданні не встановив.

Так само суд першої інстанції, посилаючись на вказаний протокол на підтвердження винуватості особи, у вироку не навів обґрунтування того, що саме доводить зазначений протокол огляду місця події у пред’явленому обвинуваченні.

Ще один доказ, наведений судом на підтвердження своїх висновків про винуватість, – це довідка з магазину про вартість однієї пляшки коньяку в розмірі 138, 52 грн. Проте ВС уважає його неналежним доказом, оскільки в довідці (без дати і номеру) відображена вартість пляшки напою станом на 7 серпня 2017, в той час як крадіжку зафіксовано 24 вересня 2017 року.

Крім того, ВС уважає непереконливими висновки суду першої інстанції про достатність для підтвердження винуватості особи відеозапису з камер спостереження з магазину та часткового визнання обвинуваченим обставин, на ньому зафіксованих, особливо з огляду на встановлення Судом порушення права особи на захист під час провадження в суді першої інстанції.

Так, у судовому засіданні обвинувачений клопотав про заміну йому раніше призначеного захисника через неефективне, на  думку обвинуваченого, надання правової допомоги. Суд зазначене клопотання не задовольнив, адвокат продовжив буди захисником особи.

Аналізуючи матеріали кримінального провадження та перебіг судового процесу, ВС відзначив, що вказаний адвокат не вчинив жодної дії як захисник особи, котрий безуспішно намагався самостійно себе захищати.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про те, що засуджений не користувався справжнім і ефективним захистом, як того вимагає підпункт с) пункту 3 статті 6 Конвенції, судовий процес стосовно нього в суді першої інстанції відбувся несправедливо, в матеріалах провадження відсутні належні, допустимі й достатні докази винуватості особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що є істотним порушенням і тягне за собою скасування судових рішень.  

Тому касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню,  а рішення суду першої та апеляційної інстанції – скасуванню із закриттям кримінального провадження.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.